Приветствую Вас Гость!
Нет фашизму и НАТО
в Украине!
Меню сайта
Форма входа
Категории раздела
| Преступления ОУН-УПА [130] |
| Персоналии [18] |
| Осторожно - фальшивка! [11] |
| Пропаганда фашизма в Украине [11] |
| Попытки переписать историю [9] |
|
Подготовка террористов
[1]
Боевиков ОУН натаскивал Абвер, кто натаскивает нынешних манкуртов?
|
Наш опрос
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Облако тегов
Поиск
Орфография
Каталог статей
| Главная » Статьи » Фашизм - пособники и вдохновители » Преступления ОУН-УПА |
Довідка СБУ про діяльність ОУН-УПА (№ 113 від 30.07.1993) ч.4
| Исходя из этого, я разрешаю себе спросить вас - за что вы боретесь? За Украину или за ОУН? За Украинское государство или за диктатуру в этом государстве? За украинский народ или только за свою партию?» (Збірник 1, арх. 403, арк. 13. У справі копія документа віддрукована російською мовою). Після розгрому фашистської Німеччини керівники ОУН, які знаходилися на території західної Німеччини, прийняли активні заходи щодо налагодження контактів з представниками американського і англійського війскового командування і відповідних спецслужб. Цей вибір оунівського керівництва. як вбачається з архівних матеріалів, пояснюється тим, що воно зробило ставку на третю світову війну між Англією і США з одного боку та СРСР - з іншого, як умову виконання своїх планів. Так, в документі «Як розуміти концепцію власних сил у нашій національно - визвольній боротьбі» зазначено: « Ми розцінюємо третю світову війну як можливість заіснування сприятливої нагоди здобуттю визволення, а не допоміжний чинник, який полегшить нам нашу визвольну боротьбу» (Арх. спр. №372, т. 11, арк. 14). Ще в липні 1945 р. представники оунівської еміграції В.Мудрий, Р.Ільницький і І.Гриньох відвідали головну квартиру Ейзенхауера і намагалися домовитися про умови, за яких націоналістична еміграція мала б отримати допомогу у боротьбі проти СРСР. Переговори закінчилися восени 1945 року. Їх результатом стало те, що американці і англійці погодилися надавати всебічну підтримку ОУН, одночасно запропонувавши всю діяльність проводити від імені УГВР. Це обумовлювалось тим, що ОУН скомпроментувало себе зв'язками з німцями (Арх. спр. №372, т. 42, арк. 326). Представниками американської і англійської спецслужб були складені відповідні «питальники», які передавалися для виконання в підрозділи ОУН - УПА на західноукраїнських землях - без вказівки для кого ведеться така робота. На території Західної Німеччини закордонний Провід ОУН організував спеціальні школи, де учасники ОУН вели підготовку для проведення шпигунської роботи на території Української РСР і Польської республіки. У березні 1948 р. в м. Мюнхені в приміщенні німецької школи по вул. Фіріхштрассе, 53, було підготовлено 11 учасників ОУН. Вони навчалися прийомам і методам збирання розвідувальних даних, конспірації, фотографування військових об'єктів, репродукції документів тощо. У липні 1948 р. закордонним Проводом ОУН в цьому ж приміщенні була організована школа для підготовки розвідників - радистів. Зачислені в цю школу 8 учасників вивчали прийом і передачу радіограм, шифри і коди. У грудні 1948 р. один із розвідників «Степовий» із школи вибув, в 1950 р. був доставлений англійцями літаком до Берліну, звідки нелегально через радянську зону окупації прибув у Польщу. Керівники закордонного центру в 1949 р. встановили зв'язок з співробітниками «Інтеллідженс сервіс», в розпорядження яких керівник розвідки закордонного Проводу ОУН Під гайний у січні 1950 р. направив 4 учасників ОУН, які пройшли підготовку розвідників - радистів у Міттенвальде. Співробітник англійської розвідки під псевдонімом «Онколь» організував їх навчання в приміщенні, яке належало англійської війскової адміністрації в с. Ляге (19 км. від м. Херфорда). В той же час закордонний центр ОУН на території табору для переміщенних осіб в Ляйбгайме організував підготовку своїх емісарів. Після її закінчення декілька осіб були направлені в розпорядження англійської розвідки, яка комплектувала групи для закидання в СРСР. Безпосередньо перед виходом на завдання англійці дали вивчити кожному учаснику розвідгрупи « Обращение Бюро западного секретариата АБН к бойцам УПА и проводу ОУН на Украине», в якому був викладений перелік відомостей розвідувального характеру про Радянський Союз, інтересуючих нібито АБН, а в дійсності англійську розвідку. Маючи копії англійських шифрувальних блокнотів і графік роботи радистів, закордонний центр ОУН мав можливість без відома англійської розвідки прймати і розшифровувати шифротелеграми від розвід групи. В ніч на 15 травня 1950 р. підготовлена група під керівництвом «Чабана» перейшла нелегально кордон Німеччини, пройшла через Чехословаччину і 5 травня 1950 р. прибула до Польщі. Звідки керівник ОУН у Польщі «Зенон» відправив на території України для встановлення зв'язку з Центральним Проводом ОУН групу під керівництвом емісара закордонного центру ОУН «Пімсти». Група «Ворона», підготовлена англійською розвідкою, мала завдання нелегально вийти на територію Польщі, звідки перебратися на західні землі України, де в контакті з керівництвом ОУН - УПА організувати збір шпигунських відомостей. Проте на кордоні Німеччини і Чехословаччини в сутичці з чеськими прикордонниками група була частково ліквідована і від виконання кінцевого завдання відмовилася. У м. Бінде по вул. Гайдкамштрассе англійці в 1950 р. організували навчання 4 радистів із членів ОУН, які по закінченню були включені до розвідувальної групи ( керівник «Бурлака»). Переправу цієї групи через чехословацький кордон проводили представники закордонного Проводу ОУН. У кінці жовтня 1950 р. група прибула до Польщі і встановила зв'язок з керівником ОУН «Зеноном». У березні 1951 р. закордонний центр ОУН знову передав англійській розвідці своїх людей, які пройшли попередню підготовку в школі емісарів ОУН в Мюнхені і звідки відправлені на навчання до Лондону. Їх навчанням керував співробітник «Інтеллідженс сервіс», що мав псевдонім «майор Террі». Кожен із вивчених агентів після прибуття на територію України чи Польщі повинен був легалізуватися і створити декілька резидентур ( по 3-4 особи) для проведення шпигунства. Після підготовки і навчання стрибків з парашутом вони були розбиті на 3 групи - «Сокіл» (4 чоловіки), «Модді» (6 чоловік) і «Доллі» (5 чоловік). Емісари ОУН перед закиданням зустрічались в Лондоні з Степаном Бандерою і його заступником Ярославом Стецько, і отримали від них інструктаж. В ніч на 15 травня 1951 р. з англійських літаків вказані групи були викинуті на парашутах: («Модді» і «Доллі» - на територію СРСР, «Сокіл» - в Польщі) (Арх. спр. №372, т. 43, арк. 13-47). В архівних матеріалах є дані про те, що англійська і американська розвідки прагнули перебудувати націоналістичне підпілля, зорієнтувавши всі низові ланки на збір розвідувальних даних про воєнно - політичний потенціал СРСР. Так, заарештований в 1948 р. один з емісарів Центрального Проводу ОУН, агент американської розвідки, на слідстві показав: «С американской разведкой я сотрудничал с согласия Центрального Провода ОУН с конца 1946 г. Основное задание, данное мне американской разведкой и Центральным Проводом ОУН, сводилось к перестройке всей работы ОУН на Украине, к коренному изменению и дальнейшему продолжению её в контакте с американскими разведорганами в их интересах. В этих целях я должен был передать установки Шухевичу о необходимости создания новых центров и пунктов проведения широкой разведывательной и подрывной работы внутри Советского Союза, организации переправ и легализации засылаемых из-за кордона эмисаров и агентов американской разведки, для чего необходимо приступить к приобретению документов, паспортов, разных справок и т.д... В моей подготовке для этой миссии приняли активное участие, кроме представителя американской разведки майора Маккольма, также Степан Бандера, Ярослав Стецько и референт пропаганды Центрального Провода Антонович» (Арх. спр. № 372, т. 42, арк. 334-335. Документ віддрукований російською мовою). В ніч на 31 травня 1951 р. на стику Станіславської і Дрогобицької областей з літака були скинуті 4 парашутиста. З показів полоненного емісара ( троє інших були вбиті під час проведення чекістсько - війскової операції ) вбачається, що парашутисти закінчили американську розвідувально - диверсійну школу і були направлені в Україну з завданням перебудування оунівського підпілля стосовно посилення шпигунської роботи на користь США (Арх. спр. № 372, т. 42, арк. 338-339). Наприкінці 40-х початку 50-х років підпілля ОУН зазнало значних людських втрат. Його поповнення майже не здійснювалося. Перед керівництвом проводу ОУН - б стала проблема збереження залишків підпілля, особливо керівних кадрів, створення легальних, не оформлених організаційно груп, виховання молодих «революціонерів» із числа старшокласників і студентської молоді. а також розповсюджування своїх ідей, як на всю Україну, так і на Білорусію та Литву. На нараді членів Центрального проводу ОУН, що відбувся літом 1948 р. в Ілозівському лісі Миколаївського району Дрогобицької області, перед керівниками нижчих ланок ОУН були поставлені такі завдання: «Во что бы то ни стало сохранить уцелевшие оуновские кадры, свести до минимума боевые действия, усилить конспирацию, националистическую закалку и переключить кадры ОУН, главным образом, на организационную и пропагандистскую работу. Усилить работу по созданию новых и укреплению существующих легальных звеньев ОУН среди молодёжи и прежде всего, учащейся молодёжи» (Арх. спр. № 372, т. 28, арк. 285. Документ у справі віддрукований російською мовою). Рішення цих завдань викладено в програмах, що зашифровані назви: - «Дажбог» - збереження підпілля і по можливості його поповнення перевіреними та ідейно-вихованими молодими кадрами; - «Олег» - виховання в легальних умовах молодих кадрів з метою подальшого їх використання в підпіллі або легально як носіїв національно-свідомої ідеї; - «Орлик» - розповсюдження ідей ОУН серед населення східних областей України. Виконуючи програми, керівники різних рівнів підпілля в західних областях України давали вказівки своїм підлеглим змінити форму боротьби, а саме: посилити конспіративність в роботі, зменшити активну бойову діяльність (здійснення терактів, нападів на колгоспи, радгоспи, сільради тощо), припинити відкрите поширення націоналістичної літератури та листівок. Розрахунок був на збереження існуючих підпільних ланок, щоб зменшити активність операцій з боку органів НКВС-НКДБ. Також змінилось відношення до організаторів та керівників колгоспів, комсомольців, членів компартії, яких вже не знищували як політичних ворогів. Навпаки, легальним членам ОУН було рекомендовано вступати до комсомолу, компартії, колгоспів, вищих навчальних закладів, служити в Радянській Армії та поступати у військові училища, органи НКВС-НКДБ з тим, щоб зберегти на майбутнє надійні кадри і дати їм змогу зайняти відповідне місце в суспільстві, у тому числі в органах Радянської влади, структурах КПРС, правоохоронних та інших органах. Зазначене підтверджується вилученим листуванням між керівниками крайових проводів з членами Центрального Проводу ОУН-б і їх вказівок підлеглим структурам щодо виконання цих програм. Так, провідник Крайового Проводу ОУН «ПЗУЗ» (Північно-Західні Українські Землі) «Орлан» у листі до Центрального Проводу ОУН охарактеризував стан підпілля в квітні 1949 року таким чином: «...В связи с большими потерями руководящих и низовых кадров ОУН на «ПЗУЗ» и таким малым ростом (в сравнении с потерями) равновесие и силы ОУН на «ПЗУЗ», вследствие вышеуказанного, значительно пошатнулись. Мы должны остановиться над вопросом сохранения организации на «ПЗУЗ», иначе, если взять состояние кадров на сегодняшний день на «ПЗУЗ», то оно на границе ликвидации... Кроме причин, влекущих к гибели революционеров, нам необходимо выискивать причины, почему такой малый рост в организации. Это мы найдём в основе изучения и проверки приказов и инструкций, которые изданы на территории до сего времени и как-то не реализованы кадрами ОУН на «ПЗУЗ». Я считаю, что в значительной мере, наряду с недостаточной подготовкой и недостатками кадров (на такую колоссальную территорию) было и то, что подпольщики были перегружены технической второстепенной работой, как связь, хозяйство, составление отчётов, работа пунктов, разные заготовительные, хозяйственные и противоколхозные акции СБ и т.д. Кроме того, трата времени на второстепенную работу вызвала «нажим» со стороны большевиков, что в результате приносит потери в людях, мешает вообще организационной работе. Из этого следует, что на «ПЗУЗ» необходимо все оставить на второй план и заниматься в основном (пока еще есть кому) воспитанием подпольных кадров и выращиванием революционных кадров ОУН из народных масс» (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 68-70. В справі копія документа віддрукована російською мовою). У брошурі П. Полтави «Про наш план боротьби за визволення України в теперішній обстановці» (віддрукована в типографії ОУН «Воля народам» у квітні 1950 р.) зазначається: «...починаючи від 1946 року, український визвольний революційний рух в СРСР почав переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко підпільної. Практично ця зміна тактики виявилася передовсім в такому: 1) поступово, відповідно до обстановки та до потреб в окремих районах, розформовувано відділи УПА, а їхніх учасників, командирів і бійців включувано в рамки підпілля, до підпільної сітки; 2) весь побут підпілля, а теж його роботу, глибоко законспіровувано; 3) в протилежність до того, як це воно було в період широких дій УПА (головна мета цих дій не дати ворогові розтягнути його владу поза обл. - та райцентри), тепер на перший план висунено політично-пропагандивну та політично-організаторську роботу. В теперішній момент основною формою боротьби українського визвольно-революційного руху в СРСР є зброне підпілля». (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 192). Згідно вказівки Центрального Проводу ОУН-б в першій половині 50-х років терористична діяльність нелегальних структур українських націоналістів в Україні стала поступово припинятись. До кінця 1955 р. практично перестали фіксуватися терористичні прояви з боку учасників ОУН. Як вбачається із архівних документів НКДБ-МДБ-КГБ УРСР, за 1944-1953 роки, тобто до моменту повної ліквідації націоналістичного підпілля і його озброєних формувань, учасниками ОУН-УПА в західних областях України здійснено: терористичних актів - 4907; диверсійних - 195; нападів та роззброєнь груп охорони громадського порядку - 457; нападів та підпалів колгоспів, радгоспів, МТС - 325; напади на сільради і клуби - 320; озброєних пограбувань - 359; інших проявів - 1126. В результаті цих проявів було вбито або забрано в ліс бойовиками ОУН-УПА 2662 працівника радянсько-партійного активу, 582 голови сільських рад, 262 голови колгоспів, 446 колгоспників, 839 працівників держбезбеки, 473 працівники міліції, 1525 бійців груп охорони громадського порядку, 187 військовослужбовців, 933 службовців, 12839 інших громадян. Всього загинуло 22430 чоловік. При цьому слід ураховувати, що в 1944-1945 рр. не всі терористичні та інші прояви, а також кількість жертв фіксувалися органами НКВС-НКДБ в зв'язку з контролем ОУН-УПА значних територій в західному регіоні України (Арх. спр. №372, т. 100, арк. 109-111). ( Необходимое уточнение. Данные о количестве погибших от рук ОУН - УПА после освобождения Западной Украины указаны в данной справке только на основании материалов, хранящихся в центральном и областных архивах СБУ, без учёта материалов других архивов Украины. Анализ, проведенный проф. В.Масловским ( также не полный, так как отсутствуют общие данные по всем сёлам, районам и областям) показывает, что только в послевоенные (1944 -1952) годы от рук вооружённых формирований УПА, «службы безпекы» ОУН и вооружённого подполья ОУН погибло около 90 тысяч мирных граждан, и 25 тысяч военнослужащих, представителей органов безопасности и пограничников. Если же учитывать период оккупации, то количество жертв будет на порядок больше. От рук украинских националистов только одних поляков погибло около 200-220 тысяч( 60-70 тысяч на Волыни и 140-150 тысяч в Галиции ). Всего же за годы трёхлетней оккупации в западных областях Украини гитлеровцы с активноюй помощью украинских националистов (или непосередственно силами ОУН - УПА) уничтожили более двух миллионов граждан. см. В.Масловский С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны. - Новоросс ). До кінця 1945 року органами внутрішніх справ і держбезпеки республіки використовувалось 150 спецгруп, до складу яких входило біля 1800 чоловік. (Арх. спр. №372, т. 101, арк. 139). На період 20 лютого 1950 р. залишилося 19 таких груп кількістю 130 ч. (Арх. спр. №372, т. 84, арк. 10). Узагальнених даних щодо діяльності спецгруп немає. В архівних матеріалах є лише окремі відомості стосовно цього питання. Зокрема, за станом на 1 липня 1945 р. спецгрупами ліквідовано 1980 учасників підпілля, захоплено живими 1142. Вилучено більше 1000 одиниць зброї. (Арх. спр. №372, т. 82, арк. 102-103). В діяльності окремих спецгруп, як вбачається з архівних матеріалів, мали місце протиправні дії. Так учасники спецгрупи Острозького равідділу МДБ Рівненської області (3 чол.) протягом зими 1947-1948 рр. грабували місцевих жителів, забирали в них гроші, особисті речі та харчі. Стосовно таких фактів міністерством проводилися спеціальні розслідування, винні були притягнуті до суду. У квітні 1945 р. спецгрупи при міських та районних органах МДБ були розформовані і застосування їх в подальшому заборонялося (Арх. спр. №372, т. 83, арк. 279-281). В цей же період з санкції керівництва республіки органами МВС- МДБ почали створюватися винищувальні батальйони і групи сприяння їм. Керували ними офіцери органів МВС, на озброєнні вони мали гвинтівки, автомати, кулемети, гранати. Створенням таких підрозділів переслідувалася мета - втягнути населення західних областей в активну боротьбу з озброєнним оунівським підпіллям. Спочатку до цих формувань залучалися і громадяни польської національності, як потерпілі від ОУН-УПА. Згодом українці стали основним контингентом винищувальних батальйонів, які були укомплектовані за рахунок колишніх партизан та громадян, що потерпіли від рук оунівців. До середини 1945 р. винищувальні батальйони не становили структурно-оформлену бойову силу і використовувалися переважно для охорони сіл та райцентрів. З архівних документів вбачається, що за станом на 5 червня 1945 р. в західних областях було 212 винищувальних батальйонів ( біля 29 тисяч чоловік). До кінця року нараховувалося 1500 батальйонів ( біля 39 тисяч чоловік) (Арх. спр. №372, т. 97, арк. 251, т. 100, арк. 65). 18 квітня 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв рішення «Про посилення політичної роботи, підвищення більшовицької пильності і бойової виучки у винищувальних батальйонах». У лютому 1947 р. винищувальні батальйони були передані з органів МВС в органи МДБ. Їх функції регламентувалися вказівкою МДБ УРСР від 14.05.1947 р. № 48, де передбачалося створення груп бійців винищувальних батальйонів також у всіх колгоспах для їх охорони і збройєної відсічі від нападів учасників підпілля ОУН. У кожному районі створювався окремий батальйон з підлеглими групами в селах. У подальшому, в зв'язку із зміною обстановки в західних областях України, ліквідацією великих формувань УПА та масовою колективізацією сільского господарства, функції винищувальних батальйонів були змінені. Починаючи з липня 1948 р., вони були реорганізовані в групи охорони громадського порядку з завданням охорони колгоспів, радгоспів, МТС і населених пунктів. Практично на початок 1950 року у всіх колгоспах західних областей були такі групи. Із звітних архівних матеріалів вбачається, що в 1944 - 1945 роках бійцями винищувальних батальйонів було ліквідовано до 10 тисяч учасників підпілля ОУН. За 1949 рік та перше півріччя 1950 року було ліквідовано 265 учасників підпілля і затримано 261 чоловік. Втрати бійців винищувальних батальйонів з 1944 року по 1953 рік склали 1525 чоловік (Арх. спр. №372, т. 98, арк. 1). На початок 1954 р. в зв'язку з ліквідацією ОУН - УПА в західних областях України відпала необхідність мати зазначені групи охорони громадського порядку (Арх. спр. №372, т. 103, арк. 20-29). Одним із заходів у боротьбі з націоналистичним підпіллям було виселення сімей учасників ОУН - УПА за межі України. Вказівкою НКВС СРСР від 31 березня 1944 року № 122 органам НКВС та НКДБ республіки наказувалося: «...Всех совершеннолетних членов семей осуждённых оуновцев, а также активных повстанцев как арестованных, так и убитых при столкновениях - ссылать в отдалённые районы Красноярского края, Омской, Новосибирской и Иркутской областей, а их имущество конфисковывать» (Фонд 2, опис 103, пор. № 2, арк. 4). 13 серпня 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення П 59/123 про виселення сімей активних оунівців в віддалени райони, на підставі якого були видані відповідні відомчі нормативні акти та інструкції про порядок здійснення цих заходів. Як вбачається з архівних матеріалів, в період з 1944 до 1955 року з території західних областей України були виселені у віддалені райони СРСР 65 906 сімей ( 203 662 чол.) учасників ОУН - УПА (Фонд 2, опис 31, пор. № 3, арк. 5, опис 103, арк. 1-5, 11-12 ) (Арх. спр. №372, т. 100, арк. 205). Одночасно в роботі з рядовими учасниками ОУН - УПА органами НКВС - НКДБ активно використовувався метод переконання на підставі виданих у 1945 р. і наступних роках звернень Президії Верховної Ради, Ради Народних Комисарів УРСР і ЦК КП(б)У до робітників, селян та інтелігенції західних областей України, які закликали учасників ОУН - УПА до припинення збройної боротьби з Радянською владою та явки з повинною. Не дивлячись на погрози з боку «СБ» ОУН - УПА, в 1944-1945 рр. прийшли з повинною 76 742 учасники ОУН - УПА та їх посібники. (Фонд 2, опис 88, пор. № 29; арх. спр. №372, т. 74, арк. 162; т. 100, арк. 73). Згідно вказівок Центрального Проводу ОУН-б від початку 50-х років поступово розпочала згортатися діяльність нелегальних ланок українських націоналістів на території західних областей України. Як свідчать архівні матеріали, органами МДБ республіки були захоплені живими останні члени Центрального Проводу ОУН-б, які знаходилися на території Україні: Галас В.М. (липень 1953 р.) і Кук В.С. (травень 1954 р.), а до кінця 1955 року були розшукані, захоплені живими або зліквідовані всі інші керівні структури та озброєні групи. Всього за період 1944-1955 рр., як вбачається з архівних матеріалів, в процесі здійснення правоохоронними органами взаємодії з частинами радянської армії і місцевими підрозділами охорони громадського порядку заходів по боротьбі з тероризмом та іншими антидержавними проявами з боку націоналістів, було вбито 153 262 і заарештовано 103 828 учасників ОУН - УПА та їх помічників, в тому числі більше 7 800 членів Центрального, крайових, обласних, окружних надрайонних та районних проводів, керівників округів і груп ОУН, «служби безпеки», а також «курінів» і «сотень» УПА. При цьому було вилучено один літак, дві бронемашини, 61 артилерійська гармата, 595 мінометів, 77 вогнеметів, 358 протитанкових рушниць, 844 станкових і 8 327 ручних кулеметів, біля 26 тисяч автоматів, більше 72 тисяч гвинтівок і 22 тисяч пистолетів, більше 100 тисяч гранат, 80 тисяч мін і снарядів, більше 12 мільйонів патронів. Розшукано і вилучено більше 100 типографій з друкарською технікою, більше 300 радіопередачів, 18 автомобілів і мотоциклів, виявлена значна кількість складів з продуктами харчування та сховищ націоналістичної літератури (Арх. спр. №372, т. 74, арк. 159-160; т. 100, арк. 73-75 ). Робоча група співробітників Служби безпеки Укрвїни: Бурлаков В.М., Василенко М.Г., Вижак В.А., Лябах О.Д., Цімох М.П., Шевцов В.Д. Источник: http://www.anti-orange-ua.com.ru/content/view/1704/72/ | |
| Категория: Преступления ОУН-УПА | Добавил: Spacer (11.11.2008) | Автор: Соб.инф. | |
| Просмотров: 961 | Теги: | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |
Copyright НетФашизму © 2025 | 