Приветствую Вас Гость!
Нет фашизму и НАТО
в Украине!
Меню сайта
Форма входа
Категории раздела
| Преступления ОУН-УПА [130] |
| Персоналии [18] |
| Осторожно - фальшивка! [11] |
| Пропаганда фашизма в Украине [11] |
| Попытки переписать историю [9] |
|
Подготовка террористов
[1]
Боевиков ОУН натаскивал Абвер, кто натаскивает нынешних манкуртов?
|
Наш опрос
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Облако тегов
Поиск
Орфография
Каталог статей
| Главная » Статьи » Фашизм - пособники и вдохновители » Преступления ОУН-УПА |
Довідка СБУ про діяльність ОУН-УПА (№ 113 від 30.07.1993) ч.1
| Відповідно до постанови Президії Верховної Ради України від 1 лютого 1993 року №2964-ХІІ «Про перевірку діяльності ОУН-УПА» та вказівки керівництва Служби безпеки України робочою групою співробітників Служби проведено вивчення наявних архівних матеріалів колишніх НКДБ-КДБ УРСР ( документів органів безпеки, матеріалів, які були підготовлені безпосередньо учасниками і керівниками ОУН-УПА, трофейних документів німецької імперської канцелярії та інших ), котрі мають відношення до діяльності Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА). Організація Українських Націоналістів виникла за кордонами Української РСР внаслідок консолідації діяльності різних націоналістичних формувань, переважно молодіжних, в середовищі української еміграції. Основну роль в її створенні відіграв полковник Євген Коновалець, колишній член уряду Петлюри. 28 січня 1929 року у Відні (Австрія) відбувся І конгрес Українських націоналістів (КУН), який став початком існування ОУН. Головним напрямком діяльності ОУН в той період була пропаганда основної ідеї українських націоналістів - створення української самостійної держави, насамперед на західноукраїнських землях, які входили до складу Польщі. Разом з тим здійснювалися терористичні акти щодо представників польської влади, яка утискувала права українців на самовизначення. Зокрема, в 30-х роках від рук учасників ОУН загинув комісар польської поліції у Львові Еміліан Чеховський, польський посол Тадеуш Голувко, представник радянського консульства у Львові Олексій Майлов, польський міністр внутрішніх справ Броніслав Пєрацький. Внаслідок відповідних заходів польської поліції було заарештовано крайовий провід ОУН у Галичині, в тому числі Степана Бандеру та Миколу Лебедя, які організували вбивство Пєрацького (згодом звільнені гітлерівцями після окупації Польщі). На початку другої світової війни, коли Польща перестала існувати як самостійна держава, а західноукраїнські землі увійшли до складу Української РСР, підпільна сітка ОУН, яка збереглася, почала активно готувати кадри для збройної боротьби проти радянської влади на випадок воєнного нападу фашистської Німеччини на СРСР. У спеціальному документі під назвою «Наші основні завдання» провід ОУН давав такі вказівки: «Наша основная цель в ликвидации врага - Москвы», для цього пропонувалось: «Узнать... и изучить территорию, топографию данной месности ( реки, мосты, леса, болота, дороги, селения, высоты, искусственные предметы, казармы, укрепления и т.д.), административное деление территории (районы, области и т.д.). Положение вражеских сил - вражеские военные гарнизоны, команды НКВД, сеть сексотов, месторасположение КП(б)У и комсомола, принадлежащие Москве здания, роды вражеской акции и митинги, радио, преследование, тактика НКВД и т.д. Всё это для того, чтобы знать где, когда и как ударить по врагу». (Арх. спр. №68, арк..34. У справі копія документа виконана російською мовою). У лютому 1940 року відбувся розкол з причини боротьби за лідерство в ОУН між Андрієм Мельником, котрий очолив цю організацію після загибелі Є.Коновальця, і С.Бандерою, який мав авторитет серед молодих галицьких радикалів. З того часу прихильників Мельника стали називати «мельниківцями» (ОУН-м), а прихильників Бандери - «бандерівцями» (ОУН-б). Обидва табори дотримувались основних догматів українського націоналізму, але тактику боротьби за створення самостійної української держави вибрали різну. Якщо «мельниківці» всі надії покладали на допомогу гітлерівської Німеччини у визволенні України, то «бандерівці» створювали підпільні озброєні структури для найшвидшого визволення українських земель від більшовиків, також використовуючи зв'язок з німцями. Архівними матеріалами підтверджується існування такого зв'язку керівників ОУН з німецькими спецслужбами. Так, полонений полковник Ервін Штольце, начальник відділу «Абвер-Берлін», показав на допиті 29 травня 1945 року: «Нами был завербован руководитель украинского националистического движения полковник петлюровской армии Коновалец, через котрого в Польше, в областях Западной Украины, проводились террористические акты и диверсии. В начале 1938 года я лично получил указания от адмирала Канариса о переключении имеющейся агентуры из числа украинских националистов на непосредственную работу против Советского Союза. Коновалец охотно согласился переключить часть националистического подполья против Советского Союза... Для сохранения условий конспирации был завербован по его (Коновальца) рекомендации украинский националист ротмистр петлюровской армии Ярый под кличкой «Консул-2», который использовался нами как агент-связник между нами и Коновальцем. После убийства Коновальца украинское националистическое движение возглавил полковник Мельник Андрей... В конце 1938 года или в начале 1939 года Лахузену была организована встреча с Мельником, во время которой последний был завербован и получил кличку «Консул» ( во время вербовки я тоже присутствовал...). После окончания войны с Польшей Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза и потому по линии Абвера принимались меры активизации подрывной деятельности, так как те мероприятия, которые проводились через Мельника и другую агентуру, оказались недостаточными. В этих целях был завербован видный украинский националист Бандера Степан, который в ходе войны был освобождён из тюрьмы, куда он был заключён польскими властями... В начале 1940 года нам стало известно о трениях между нашими агентами Мельником и Бандерой, которые ведут к расколу в рядах ОУН. ...Немецкой разведке в период подготовки к войне против СССР, когда необходимо было все для подрывной деятельности, эти трения, тем более раскол, были невыгодны. Поэтому по указанию Канариса летом 1940 года мною принимались меры к примирению Мельника с Бандерой с целью концентрации всех возможностей ОУН для борьбы с советской властью. ...Несмотря на мои усилия во время встреч с Мельником и Бандерой, я пришел к выводу, что это примирение не состоится из-за существенных различий в их характерах. Если Мельник спокойный, интеллигентный, то Бандера — карьерист, фанатик и бандит... С нападением Германии на Советский Союз Бандера активизировал движение, привлёк на свою сторону особенно активную часть украинских националистов и, по сути, вытеснил Мельника из руководства... В августе 1941 года Бандера был арестован и содержался нами на даче в пригороде Берлина под домашним арестом. Поводом к аресту послужил тот факт, что он в 1940 году, получив от абвера большую сумму денег для финансирования оуновского подполья и организации разведывательной деятельности против Советского Союза, пытался их присвоить и перевел в один из швейцарских банков. Эти деньги нами были изъяты из банка и снова возвращены Бандере. Аналогичный факт имел место и с Мельником. ...Отдел Абвера активно использовал украинских националистов в ходе всей войны с Советским Союзом. Из числа украинских националистов формировались отряды для борьбы с советскими партизанами, полицией вербовалась агентура из числа украинских националистов для заброски за линию фронта с целью диверсии, террора, шпионажа и т. д., однако подробностей всей этой работи я не знаю, так как этим занимались непосредственно абверкоманды, абвергруппы, абверштелле, специально в округах оккупированной территории. (Арх. спр. №3772, т.35, арк. 138-142). Лейтенант «Абверкоммандо-202» Зігфрид Мюллер на допиті 19 вересня 1946 року показав: «В декабре 1944 года Главное Управление немецкой безопасности освободили из заключения Степана Бандеру, который получил под Берлином дачу от отдела 4-Д гестапо. Бандера с тех. пор находился под персональным наблюдением и работал по указаниям вновь назначенного начальника отдела 4-Д оберштурмбанфюрера Вольфе. В том же месяце Степан Бандера прибыл в распоряжение «Абверкоммандо-202» в г. Краков и лично инструктировал подготовленную нами агентуру, направляемую для связи в штаб УПА... Бандера в моём присутствии лично инструктировал этих агентов и передал через них в штаб УПА приказание об активизации работы в тылу Красной Армии и налаживании регулярной связи с «Абверкоммандо-202». Бандера имел указание... собрать всех украинских националистов в районе Берлина и оборонять город от наступающих частей Красной Армии. Бандера создал отряды украинских националистов, которые действовали в составе фольксштурма, а сам бежал. Он покинул дачу отдела 4-Д и выехал в г.Веймар». (Арх.. спр. №372, т.35, арк. 132-137). Як відомо, в 1944 році на Великому зборі ОУН була створена Українська Головна Визвольна Рада як «всенародне представництво України». В архіві є копії у вигляді мікроплівок трофейних німецьких документів, котрі були закуплені СРСР у «Американської асоціації істориків по вивченню воєнних документів». У цілій серії кадрів ( № 1006- 15 мікрокопії Т - 454 рулону 91), згідно наявної анотації (арк. 35), є відомості, що відносяться до історії Української Головної Визвольної Ради (УГВР). З німецьких документів вбачається, що «Положення про УГВР» та «універсали» були підготовлені у відомстві Розенберга. ( Коротка анотація до трофейних німецьких мікроплівок арх. №372, арк. 35). Ще в 1939 році на території так званого «генерал-губернаторства» під керівництвом гестапо і Абверу в містах Кракові, Криниці, Закопане, а також пізніше - в період окупації у Львові та інших місцях, згідно вказівкам Бандери, були створені курси по навчанню шпигунів, диверсантів, терористів, котрі закидались в радянський тил для підривної діяльності на користь німців. Радисти забезпечувались радіоапаратурою, диверсанти та терористи - вибуховими матеріалами і зброєю. В наявних матеріалах подається, що «... в период оккупации немецкими войсками территории Польши с 1939 г. по 1942 г. в г. Закопане дислоцировалась и функционировала немецкая диверсионно-разведывательная школа для заброски в тыл Советского Союза с разведывательными целями, которая была организована немцами в контакте с центральным «проводом» ОУН. В школу подбирались наиболее видне учасники ОУН. Формированием школы руководил Лебедь Николай, видный учасник ОУН, под псевдонимом «Игорь», «Вильный»...Отобранные кандидатуры для обучения в разведывательно - диверсионной школе концентрировались в г.Кракове, а в декабре 1940 г. около 500 человек были направлены в г. Закопане, где разместились в вилле бывшего польського президента Мостицкого. Руководителем школы являлся капитан войск «СС» Кригер, который затем в период оккупации Западной Украины являлся начальником гестапо в г. Станиславе, заместителем Кригера являлся Лебедь Николай, который одновременно был начальником учебной части и лично вёл отдельные дисциплины, в частности, по военному обучению курсантов...» (Арх.. спр. №372, т.37, арк. 353-355). Центр ОУН знаходився у Кракові. Безпосередньо в Україні роботу націоналістичного підпілля очолювала Львівська крайова екзекутива ОУН, а у областях - окружні екзекутиви. Під час проведених НКВС УРСР в 1940 р. заходів проти ОУН були виявлені та заарештовані практично всі керівники екзекутив і інших організаційних структур ОУН в західних областях України. Із доповідної записки в НКВС СРСР вбачається, що: « на 1сентября 1940 года общее количество членов ОУН, проводивших антисоветскую деятельность в Западных областях Украины, составляла (согласно полученным следственным путем данным, требующих уточнения) 5500 чел., подчинённых единому руководству Львовской краевой «екзекутивы». Вскрыта их материально-техническая база, связи с зарубежными центрами, добыты шифры и коды, что позволило в полной мере выявить подпольную сеть ОУН, изъять склады с оружием и боеприпасами». В одному із зашифрованих документів, які були знайдені у заарештованого зв'язківця, Бандера наказував: «Вышлите людей на Буковину и Бессарабию, а также в Литву: - в первую очередь для разведки территории и изыскания возможностей установления связей...Передайте военные книги, карты, газеты, образцы документов, политическую информацию...Оружие за шпионские сведения мы достанем...» (фонд 2, опис 12, пор. 6, арк. 185-187. У справі копія документа виконана російською мовою). Розгром організаційних структур значною мірою послабив позиції ОУН в Україні, але не зупинив її діяльності повністю. Продовжувалися пропагандистські акції серед населення, розповсюджувалися матеріали Постанов І-го конгресу українських націоналістів, який відбувся у Відні в 1929 р. Поряд з цим з'явились й інші документи - для вузького кола осіб, в яких керівники ОУН-б роз'яснювали свої цілі, завдання і шляхи їх здійснення. Так, в машинописному документі «Вказівки на перші дні організації державного життя» (дата не зазначена) проголошувалася «політично-мілітарна диктатура ОУН як система влади», «будова ОУН - на провідницькому принципі»... Стосовно національних меншин, які проживали в Україні, вказувалось: «Національні меншини поділяються на а) приязні нам... б) ворожі нам москалі, поляки, жиди... а) Мають однакові права з українцями, уможливлюємо їм поворот в їх батьківщину. б) Винищування в боротьбі зокрема тих, що боронитимуть режиму; винищування головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливлюємо продукування інтелігенції, себто доступ до шкіл і т.д. Напр.. т.зв. польських селян асимілювати, усвідомлюючи їм, що вони українці, тільки латинського обряду...Проводирів нищити, жидів ізолювати, поусувати з урядів, щоб уникнути саботажу, тим більше москалів і поляків. Коли б була непоборна потреба оставити в господарськім апараті жида, поставити йому нашого міліціянта над головою й ліквідувати за найменші провини. Керівниками поодинокіх галузей життя можуть бути лише українці, не чужинці - вороги. Наша влада мусить бути страшна для її противників. Терор для чужинців - ворогів і для своїх зрадників». (Арх. спр. №376, т. 6, арк.294-302). У брошурі ОУН «Нація як спеціес», виготовленої типографським способом, зазначалося: « Право до української землі, українського імені і української ідеї мають тільки українці... Мішані подружжя поборюємо і мусимо знищити можливість їх повстання. Сам факт їх існування чи творіння вважаємо злочином національної зради». (Арх. спр. №376, т. 6, арк. 1-8). Внаслідок співробітництва ОУНівського керівництва бандерівського напрямку з німецькими спецслужбами незадовго перед війною було створене озброєне формування «Дружини українських націоналістів». Воно складалось з двох батальйонів - «Нахтігаль» і «Роланд», що призначались для проведення диверсійних операцій. (Фонд 1, опис 4 за 1954 рік, пор. № 3, с. 55-133). Початок війни фашистської Німеччини з Радянським Союзом був зустрінутий як явище, що сприяло б досягненню головної мети - створенню Української Соборної Самостійної Держави (УССД). (Необходимое уточнение. Под понятим «Соборная» следует понимать не сегодняшнее значение этого слова, а такое украинское государство, которое включает в себя, в произвольном толковании ОУН, все украинские этнографические территории, охватывающие не только часть территории Российской Федерации, но и Белоруссии, Польши, Словакии, Румынии, Молдавии. Эта стратегическая цель ОУН, "соборность", означала экспансию и передел существующих границ. См. Воззвание І Конгресса Украинских Националистов 1929 года. - Новоросс). Вже 30 червня 1941 р. без погодження з німцями в м.Львові ОУН(б) проголосила про створення «Крайового правління Західних областей України» на чолі з головою Ярославом Стецьком - до часу створення Центральної влади у Києві. В акті про цю подію підкреслювалось лояльне відношення ОУН до Німеччини: «Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Великою Німеччиною, що під проводом Вождя Адольфа Гiтлєра творить новий лад в Європі і в світі... Українська...Армія...боротиметься дальше спільно з союзною німецькою армією за ... новий лад у цілому світі... Привіт Творцеві і Вождеві Великої Німеччини - Адольфові Гітлерові! Привіт Славній Німецькій Непобідимій Армії!» (Звіт з Національних Зборів українців Західної України, яки відбулися 30 червня 1941 р. Арх. спр. № 376, т. 4, арк. 51). Проте дії оунівців по створенню державності ( навіть фактично під протекторатом фашистської Німеччини ) не співпадали з планами вищого політичного керівництва Рейху. Надійшла відповідна реакція - через декілька днів після акту проголошення «самостійного українського уряду» Бандера і його найближчі прихильники були заарештовані. Незважаючи не репресивні заходи, які вживалися німцями щодо керівництва ОУН, Крайовий Провід в серпні 1941 р. виступив з заявою, в котрій зазначалося: «ОУН не йде - всупереч провокативним вісткам шкідників української справи на боротьбу проти Німеччини... У своїй дальшій боротьбі ОУН вдержить та буде старатися розбудувати співпрацю з Німеччиною та з усіма тими силами, що... борються проти найбільшого ворога України - московського більшовизму». (Арх. спр. № 376, т. 4, арк. 54). Слідом за передовими частинами німецької армії йшли групи «мельниківців», які у зайнятих німцями містах і селах створювали з дозволу окупантів і під їх контролем органи влади у вигляді управ різних рівнів. Створена ними українська поліція несла охоронну службу в тилу німецької армії, брала участь у боротьбі з партизанами і червоним підпіллям. Документи свідчать, що з перших днів між бандерівцями і мельниківцями почалася боротьба за керівні посади в установах, що створювались німцями. Мельниківцям вдалося взяти під свій вплив ряд установ і організацій. Наприклад, у м. Рівному мельниківці заволоділи редакцією газети «Волинь», обласною типографією, театром тощо. Займаючи керівні посади у редакціях газет в окупованих німцями областях, вони популяризували фашистську ідеологію, закликали молодь вступати до німецьких формувань. Боротьба між «мельниківцями» і «бандерівцями» загострилась,справа дійшла до вбивства ( у м. Житомирі бандерівці вбили членів мельниківського проводу Сциборського і Сеника, а біля Луцька був вбитий мельниківець Шульга). Наявні документи показують, що незважаючи на лояльне ставлення до обох відгалужень ОУН у перші дні війни, німці дали зрозуміти, що ніякої самостійної держави вони не потерплять і стали проводити різко виражену колоніальну політику. Мельниківці, які згуртувались навколо створеного ними Українського Центрального Комітету (УЦК), пішли шляхом тісної співпраці з окупаційною владою. У зверненні до Адольфа Гітлера від 14 січня 1942 р., підписане А.Мельником, митрополитом А.Шептицьким та іншими ( всього 5 осіб), пишеться: «...Запрещение украинцам принимать участие в вооруженной борьбе против их извечного врага плечом к плечу с немецкими и союзными армиями лишило в борьбе с большевиками важного морально-политического фактора... Мы заверяем Вас, Ваше Превосходительство, что руководящие круги на Украине стремятся к самому тесному сотрудничеству с Германией, чтобы объединенными силами немецкого и украинского народа завершить борьбу против общего врага и претворить в жизнь «новый порядок» на Украине и во всей Восточной Европе...» (Арх. спр. № 372, т. 32, арк. 405-410. Копія листа віддрукована в перекладі з української на російську мову). У листі А.Мельника до фельдмаршала Кейтеля від 6 лютого 1943 року піднято питання про необхідність створення української армії і використання її у бойових діях на радянсько-німецькому фронті при умові, що за Україною «...буде визнано право на існування як держави». (Арх. спр. № 372, т. 32, арк. 414-415). Зазнаючи до середини війни втрати в живій війсковій силі, керівництво Німеччини погодилось з пропозицією А.Мельника. 28-го квітня 1943 року спеціальним «державним актом» губернатора Галичини Вехтера було офіційно об'явлено про формування стрілецької дивізії СС «Галичина» з числа добровольців - галичан. Активну роль у створенні дивізії СС «Галичина» відіграв «Український Центральний Комітет» (УЦК), що знаходився під впливом ОУН-мельниківців і очолюваний професором Кубийовичем, а також керівництвом галицько-католицької церкви. За повідомленням газети «Український доброволець» (№ 9 від 26.07.43 р.) на кінець липня у дивизію записалося 80 тис. добровольців. Її командиром став генерал Курманович, який входив до складу «воєнного штабу» при А.Мельнику. Розпорядженням рейхсфюрера Г.Гіммлера від 14 липня 1943 року, яке міститься у «Збірнику повідомлень начальника поліції безпеки і СД № 2 від 18 серпня 1943 року, «галиційську дивизію» заборонялось іменувати українською. Повне найменування дивизії - 114 добровольча піхотна дивизія СС «Галичина». ( Щодо діяльності всіх формувань «СС» відповідна оцінка була дана Міжнародним трибуналом на Нюрнберзькому процесі). ОУН-б вбачала в учасниках зазначеної дивизії можливий резерв поповнення своїх рядів. Про це, зокрема, свідчить «Інструкція 4.7/ 22» організаційної референтури Крайового проводу ОУН від 29 лютого 1944 року, де зазначено: «...2. На терені ЗУЗ - ель прибули малі частини «СС Дивизії «Галичина». На підставі деяких відомостей і промов Вехтера... можна здогадуватися, що влада уживає «СС Дивизію Галичина» до боротьби з партизанами на ЗУЗ-ях. У зв'язку з тим поручаю: а) Нав'язати сталий і добрий зв'язок з частинами «СС Дивизії Галичина», переміщеними на ЗУЗ...; б) Використовувати «СС Див. Галичина» до боротьби з більшовицькою партизанкою й польскими бандитами на українських землях; в) При помочі зв'язків з «СС Див. Галичина» збільшувати боєприпаси Організації. д) В разі відступу німців з Українських Земель, в разі евентуального роззброєння чи вивезення «СС Див. Галичина» поза землі України належить усі частини долучити до УНС-у (УПА). Забрати в ліс...» (збірник № 1, арх. № 409, арк. 395). 19 листопада 1941 р. всім німецьким окупаційним органам влади була надіслана директива, якою заборонялося набирати в органи самоуправління і поліції прихильників бандерівського руху, а 25 листопада того ж року німці видали наказ про їх знищення (В архівах не знайдено узагальнених даних щодо кількості загиблих від рук німців учасників ОУН-УПА). (Арх. спр. № 372, т. 74, арк. 43). Внаслідок початих німцями репресій, бандерівці перейшли на нелегальне становище і повели активну роботу по створенню підпільних оунівських організацій і збройних бойових груп (боївок). (Необходимое уточнение. В этом утверждении авторы Справки ошибаются. Дело в том, что батальоны «Нахтигаль» и «Роланд», переформированные в 201 полицейский батальон, и политически подчинённые ОУН Бандеры, продолжали, с согласия последней, нести службу в карательных войсках СС обергруппенфюрера СС фон-дем Бах-Зелевски до конца 1942 года. Украинская вспомогательная полиция, созданная бандеровцами из членов ОУН-б и их сторонников, с ведома и по разрешению ОУН Бандеры, также продолжала служить немцкой оккупационной администрации до марта-апреля 1943 года. Таким образом, ОУН Бандеры на нелегальное положение не переходила и продолжала своё сотрудничество с Германией. - Новоросс). З осені 1942 року на базі цих бойових груп бандерівським проводом почалось формування «Української Повстанської Армії». ( Здесь авторы справки также ошибаются. УПА была создана на базе 201 полицейского батальона( объединённые батальоны «Нахтигаль» и «Роланд») и частей украинской вспомогательной полиции по решению III конференции ОУН-б от 21 февраля 1943 года. - Новоросс). Зазначене твердження свідчить про те, що керівництво ОУН і УПА розглядало СРСР і фашистську Німеччину як двох рівних за можливостями своїх суперників. Однак німецька оцінка діяльності УПА була іншою. Так, в трофейному документі, підготовленому Управлінням 2 - Схід фронтової розвідки Німеччини і надісланому в Головне міністерство окупованих Східних територій 17 листопада 1944 року, зазначалося: «УПА - военная организация ОУН стремится к созданию самостоятельного украинского государства в борьбе с «оккупантами» украинской территории. Советский Союз (или Россия) и Польша рассматриваются в данном случае главным противником и историческим врагом... Главной задачей является борьба против Советского Союза, т.е. Красной Армии. Форма борьбы УПА состояла до сих пор, главным образом, в нападениях, саботаже, волнениях, ликвидации советских функционеров, пропаганде и т.д.» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 264-269. Переклад документа здійснено російською мовою). УПА мала розгалужену структуру. Головнокомандуючим УПА з 1943 року був війсковий референт Центрального проводу ОУН Роман Шухевич («Тарас Чупринка», «Тур»). В своєму розпорядженні він мав Головний війсковий штаб (ГВШ) УПА. У складі штабу функціонували відділи: оперативний, політичний, бойової підготовки, зв'язку, санітарний і господарчий. Крім того, при Головному командуванні УПА був відділ «Служби безпеки» - «СБ». В територіально-організаційному відношенні УПА поділялась на три групи: УПА - Північ (Волинська, Рівненська, частково Житомирська і Київська області); УПА - Захід (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільска та частково Закарпатська і Чернівецька області) з окремим війсковим округом «Сян» (район так званого Закерзонського краю - Перемишльщина, Холмщина, Лемківщина); УПА - Південь ( частково Хмельницька і Вінницька області). Неодноразові спроби створити групу УПА - Схід успіху не мали. Наказом Головнокомандуючого УПА від 15.07.1943 року на території Галичини була створена «Українська народна самооборона» (УНС), яка діяла на території Львівської, Дрогобицької і Станіславської областей. В кінці 1943 - на початку 1944 років, коли чисельність УПА була найбільшою, в її загонах нараховувалось близько 45 тисяч бійців. Комплектуванням УПА займалися референтури з війскових справ крайових, обласних, надрайонних і районних екзекутив ОУН. Командний склад від командирів сотень і вище підбирався і призначався крайовими екзекутивами з числа активних оунівців. При головному командуванні УПА діяли школи підготовки командних кадрів - офіцерських і підофіцерських. УПА будувалася за війсковим зразком, тобто: рій (відділення), чота (взвод (3 рої)), сотня (рота із 3 чот), курінь (батальон з 3-4 сотень і «роя» польової жандармерії). 2-3 куріні складали загін (бригаду), а в інших випадках 4-5 курінів складали групу - вище війскове формування УПА (Арх. спр. № 372, т. 5, арк. 141-144). Поповнення УПА йшло за рахунок добровільців з числа сільскої і міської молоді, а також мобілізації чоловічого населення. Мобілізовані складали приблизно 60% загальної чисельності УПА. Разом з тим, УПА широко використовувала для свого поповнення створену німцями українську поліцію, війсковополонених, що втекли з таборів, а також осіб, що які переховувались від відправки на примусову працю до Німеччини. Пізніше в підрозділи УПА забиралися особи, які ухилялися від призову в Червону Армію. Основною соціальною базою УПА було селянство. У «Святочному наказі Головного Командира Української Повстанчої Армії» Тараса Чупринки від 14 жовтня 1947 року (віддрукований типографським способом) зазначалося: «На протибільшовицькому фронті УПА не допустила (1943 - перша половина 1944 рр.) до заливу українських теренів большевицькою партизанкою. Ніхто інший як саме УПА в цілому ряді переможних боїв розбила орди сталінських гунів...» «...караюча рука бійця УПА досягла навіть найчильніших представників окупантів, як от: командуючого «1-им українським фронтом» Ватутіна... Відділи УПА неодноразово здобували ворожі районині центри, вривалася в обласні центри...» (Арх. спр. № 372, т. 13). В архівах містяться тільки матеріали, трофейні документи ОУН-УПА та німецьких спецслужб, які свідчать лише про дрібні сутички між підрозділами УПА та німцями в 1943 році. Ніяких значних наступальних чи оборонних операцій, масштабних боїв в документах не зафіксовано. Тактика боротьби підрозділів УПА з німцями в зазначений період зводилася до нападів на пости, дрібні війскові підрозділи, оборони своїх баз, засідок на дорогах. В пропагандистському оунівському документі «Два етапи УПА» повідомлялося про «кілька сот відбутих боїв і сутичок з німцями...» (Арх. спр. № 376, т. 60, арк. 49). Разом з тим, значна кілкість трофейних і оперативних матеріалів, що знаходяться в архівах, свідчать про випадки співробітництва керівництва ОУН - УПА з німецькою окупаційною владою і спецслужбами. В матеріалах поліції безпеки і СД в Галичині, які були виявлені в колишньому приміщенні СД м. Львова після вигнання німецьких окупантів, є ряд цілком таємних документів цієї поліції щодо їх переговорів навесні 1944 року про спільну діяльність з ОУН - УПА на території західних областей України в боротьбі проти Червоної Армії і Радянської влади. Згідно цих документів «...немецкие охранно-полицейские власти обязуются освободить всех политических украинских пленных и арестованных, чтобы физически сохранить их для решительной борьбы против большевиков... ...ОУН - бандеровская группа представляет в распоряжение немецкой договаривающейся стороны собранные своей разведкой агентурный материал против поляков, коммунистов и большевизма и предоставляет немецкой договаривающейся стороне возможность использовать этот материал и проводить карательные операции соответствующим немецким интересам способом... ... ОУН - бандеровская группа получает свободу действи в своей организационной деятельности. Обеспечение свободной деятельности касается: пропагандистской, организаторской и военно- подготовительной работы с категорическим ограничением затрагивания немецких интересов... Подготовительная и военно-организационная работа распространяется исключительно на будущую борьбу против большевизма или на боевые задания, поставленные и указанные организацией со стороны немцев... с немецкой стороны будет предоставлена бандеровской группе возможность вводить свои войсковые единицы против советских банд и против советских военных мероприятий». (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 1-10). В зв'язку з зазначеною домовленістю командир поліції безпеки генерал - майор Бренер 06.04. 1944 видав наказ «Обращение со служащими националистической повстанческой армии (УПА)», в якому повідомив, що «...начатые некогда переговоры с руководителями украинкой повстанческой армии в районе Деражне успешно проводятся сейчас также в районе Вербы. Пришли к согласию: Солдаты УПА не будут нападать на немецкие подразделения. УПА засылает лазутчиков, преимущественно девушек, в районы, занятые врагом, и сообщает результаты 1-Ц (разведотделу) боевой группы. Пленные Красной Армии, а также советские банды передаются 1-Ц для допроса, местные чуждые элементы используются боевой группой на работах. Чтобы не мешать этому необходимому для нас сотрудничеству, приказываю: 1) Разрешить беспрепятственный переход агентам УПА, имеющим пропуска, подписанные капитаном Феликсом, или выдающим себя за члена УПА. Оружие у них не отбирается. По требованию агентов представлять им быстрейший доступ к 1-Ц боевой группе.2) При встрече с немецкими отрядами, члены частей УПА дают себя узнать знаком -держат левую руку с растопыренными пальцами перед лицом, таковых не задерживать, это означает их взаимопонимание...» (Арх. спр. № 372, т. 37, арк. 335-336). У звіті штурмбанфюрера СС доктора Вітіска від 5.2.1944 р., відправленому командуванню в Берлін і Краков повідомлялось: «...никакой помехи немецкому подвозу не должны чинить УПА на территории ХІІ - АК на основаниии договорённости полицейских служб с руководителями банд... Даю для сведения запись оперативной группы Ц полиции безопасности СД от 5.3.44г., направляемую в войсковую группу Юга, касающуюся переговоров с УПА. Запись была доставлена упомянутой сетью связистов в распоряжение местных органов. До сих пор в различных местностях происходили успешные переговоры с УПА. Целый ряд агентов был до сих пор расставлен УПА и они доставляли полноценные сведения. Гарантируется активная борьба. В некоторых случаях сообщения об успехах отрядов УПА перепроверили. Из высказываний пленных выясняется, что Красная Армия направила ряд батальонов для борьбы с националистическими украинскими бандами и что их войска несут большие потери от нападений УПА. В советском тылу группы УПА успешно мешают подвозу. С местными группами была до сих пор договорённость о доставке советских пленных для допроса, о борьбе с советскими бандами и насаждении агентов. Уполномоченный Центра, начальником связи ко мне посланный (капитан Феликс), просил, чтобы независимо от этого положения дел договорённости с УПА как с военной организацией оставались в силе. УПА утверждает, что она в состоянии поднять общеукраинское восстание против Советов, если последует договорённость с немецким руководством, и может выставить 10 000 человек. В остальном УПА будет выставлять требования в каждом случае отдельно» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 46-49). Окружний керівник Нерінг у радіограмі із Каменка-Струмилова повідомляв губернатора Галичини 2.4.1944 р.: «...После предыдущего соглашения меня посетил сегодня на квартире руководитель организации УПА в районе Каменка. Он носит псевдоним «Орёл» (Адлер), 26 лет, служил в дивизии СС «Мёртвая голова». Железный крест 1-степени, знак отличия участников пехотных штурмовых атак и серебряный знак отличия раненых. Во время обсуждения, в котором временно принимал участие и здешний полевой комендант полковник Мейлер, были вынесены конкретные решения о сотрудничестве в разведке и тактике в борьбе с большевистскими бандами. Командир УПА получил оружие и боеприпасы...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 61-62). У рапорті від 4.4.1944 р. «Сотрудничество с УПА в районе Равы-Русской», повідомлялось, що під час переговорів з бандерівцями, вони «объяснили командиру разведывательного звена, что они нашли со стороны Вермахта полное понимание их дела и сожалеют, что с полицией ещё не достигнуто единство. Их планы направлены не к тому, чтобы работать во вред немецким интересам, а против действующих на всём пространстве русских... Чтобы подчеркнуть своё сотрудничество с немецкими силами, бандиты упомянули о том, что они ни коем образом не нарушали коммуникации и подвоза на восток, хотя имели возможность производить взрывы на железнодорожных путях и нападения на немецкие колонны...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 67-72). В інформації від 4.4.1944 р. командиру поліції безпеки і СД повідомлялося із Рави-Руської: «4.4.1944г. в местной службе стало известно, что вблизи деревни Бутыни 687 обойдена, окружена и заключена в мешок людьми УПА большая группа советских русских, около 60 человек. Русские засели в траншее, так что людям УПА при недостатке тяжелого оружия стало невозможным уничтожить русских, даже взять в плен. Последние вступили в переговоры с людьми УПА с целью добиться свободного отхода, но люди УПА не пошли ни на какие условия и объяснили русским, что они будут расстреляны при любых условиях. Одновременно через связных было высказано мнение, что немецкие власти, особенно полиция, больше заинтересованы в УПА, которая по той же линии, как и немцы, борется с советскими...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 73-75). В німецькому трофейному документі від 4.4.1944 р. зазначено, що до німецької влади в Сокалі звернулися з пропозиціями представники УПА про те, що «...они готовы отдать себя в распоряжение немцев при следующих условиях: 1) Им должна быть разрешена борьба против большевистских и польских банд. 2) Им необходимы вооружение и боеприпасы для приблизительно 4000 чел., которые им должен был поставить Вермахт. Их силы составляют сейчас около 800 человек, вооружённых карабинами... Командиры банд сообщили, что они уже уничтожили группу в 30 человек и захватили много советских русских агентов, некоторых из них ликвидировали...» (Арх. спр. № 372, т. 36, арк. 99-101). Источник: http://www.anti-orange-ua.com.ru/content/view/1704/72/ | |
| Категория: Преступления ОУН-УПА | Добавил: Spacer (14.11.2008) | Автор: Соб.инф. | |
| Просмотров: 2109 | Теги: | Рейтинг: 4.0/1 | |
| Всего комментариев: 0 | |
Copyright НетФашизму © 2024 | 