За період з 1944 по 1954 рік тільки на території Волині оунівськими бандами було здійснено понад 3200 кримінальних проявів, під час яких було вбито понад 8 тисяч радянських громадян, спалено сотні сільських хат, багато шкіл, клубів, приміщень сільрад, господарських приміщень колгоспів.

Підступно, із-за рогу боївкарі вбили 30 працівників партійного апарату, 20 комсомольських працівників, 53 працівники відділів міських та районних Рад депутатів трудящих, 257 голів селищних та сільських Рад, 80 директорів та вчителів шкіл.

 

Вони також намагаються виправдати терор тим, що він був розв'язаний у повоєнні роки в західних областях України проти "совєтів", тобто проти людей, які прибули із східних областей України, з інших місць СРСР, щоб налагоджувати радянське життя, зміцнювати соціалістичний устрій, спосіб життя. Ці люди отримали назву "окупантів".

 

Але навіть поверхове ознайомлення із списком жертв оунівського терору в 1944-1954 роках засвідчує, що в переважній більшості своїй ними стали беззахисні місцеві жителі, які не визнавали цілей оунівців, не сприймали їхніх методів, відмовляли їм в допомозі, не пускали своїх дітей поповнювати оунівські боївки, або чиї рідні і близькі били ворога в рядах Червоної Армії, в партизанських загонах, працювали в органах місцевої влади, вірили в Радянську владу, в світлий завтрашній день.

 

Серед загиблих було багато селян, які не були ніякими партійними, радянськими функціонерами, а просто такі, які виконували свій обов'язок перед країною - здавали поставки, вступали в колгоспи, вирощували хліб.

 

Намагаючись затримати хід історії та суспільний розвиток, українські буржуазні націоналісти виступали лютими ворогами всього нового, що з'являлося в житті народу. В одній із інструкцій націоналістичному підпіллю, підписаній якимось "Робертом", писалося: "Потрібно знищувати обов'язково клуби (підкреслено двічі), як вогнища більшовицької пропаганди, земельні громади (підкреслено двічі), як зародки колгоспів, жіночі Ради, як спробу окупанта (мається на увазі Радянська влада - авт.) завоювати собі депровінційний вплив на сім'ю і т.д. Рішуче не допускати організації комсомолу. (підкреслено двічі).67)

 

Оунівські ватажки вимагали: "У кожному райцентрі створити спецбоївку, яка матиме спецзавдання (індивідуальні акти терору, саботаж і тому подібне). У сільрадах продовжувати знищувати подвірні книги, документи, списки тощо. Головам сільрад і міськрад перешкоджати в управлінні. Не допускати існування в селах клубів. Святкування, гуляння, мітинги - все і повсюдно розганяти... На шкільну молодь впливати від малого, вчити їх боротись, примушувати бойкотувати піонерські та комсомольські організації...".68) "Школи, кооперація та медичні пункти можуть існувати при умові виключно впливу в них організації"69) (тобто ОУН - В.Н.).

 

Але, втративши соціально-політичну основу для свого існування, залишки буржуазно-націоналістичних банд були приречені на остаточне несприйняття населенням, позбавлені підтримки навіть тих, хто до них ставився лояльно, і приречені на ліквідацію. "Населення не вірить нам і свої долі зв'язувати з нами не хоче...", "...тепер перебувати в підпіллі ОУН нема ніякої можливості, населення нас ненавидить...", - вказувалося в захоплених в схронах націоналістичних документах.
Показовий у цьому лист одного з главарів ОУН "Смока" - Козака Миколи на ім'я крайового провідника ОУН "Дубового" від 15 січня 1946 року: „Низові організації втратили моральні цінності. Українці швидше вмирають за Совіти під Берліном та на Далекому Сході, а жалкують життя за ОУН... Не можна вважати окремих українців, що прибули зі Сходу окупантами. В цій боротьбі нас очікує неминуча смерть і смерть позорна...".70)

 

Не менш відверто висловлювався і камінь-каширський районний провідник ОУН "Роман" в своєму листі ковельському окружному провіднику ОУН "Ярому": "Ви пишете, що вам не дають спокою істребки. У мене таке ж становище. Викурили мене з одного гнізда, а через тиждень - з іншого. Тікаючи від неприємностей, я перебрався у таке місце, про яке ніхто не міг й подумати, але й тут знайшли. Вдалося втікати. Істребки вимотують останні нерви. Роботу закинув, та й вона нікому сьогодні не потрібна, тому що люди нашу мету відкидають".71)

 

А луцький надрайонний провідник ОУН "Ярош" занотував у своєму записнику: "Залишив всі райони і обосновався в одному з них, щоб вижити. Непоодинокі смертельні випадки учасників ОУН гнітюче діють на тих, хто залишився, яких одиниці. Це не песимізм, а дійсне становище і подальша боротьба наша безцільна".72)

 

Виконуючи умови договору з командуванням вермахту, керівники ОУН-УПА вимагали від своїх низових ланок створення перепон призову в ряди Червоної Армії, роззброєння і знищення дрібних гарнізонів і підрозділів радянських військ, знищення партійно-господарського активу.

Саме це підтверджує наказ № 4/ІІ командування УПА "Північ" від 20 грудня 1943 року "Про проведення підготовчої роботи до часу приходу більшовиків і перших акцій проти них". В ньому вимагалося:

 

1. Категорично заборонити евакуацію вглиб Німеччини в зв'язку з наступом Червоної Армії. Залишатися на місцях і вести активну підготовку до боротьби проти Радянської влади.
2. Активізувати антирадянську агітацію серед населення та бійців Червоної Армії, що наступає, серед осіб, які прибуватимуть зі сходу та інших народів СРСР.
3. Створювати запаси продовольства, одягу, зброї, використовуючи з цією метою відступ німецьких військ.
4. Не допускати закріплення Радянської влади на відвойованій території ні ідейно, ні господарськи. Шкодити ворогу повсюдно різними засобами (безладдя, хаос, терор)".73)

 

Під час боїв Червоної Армії проти німецько-фашистських військ і пізніше боївки УПА на Волині намагалися зруйнувати тилові комунікації військ, здійснювати диверсії на залізницях, робити напади на військові склади. Цим вони, зрозуміло, боролися не проти фашистів, а проти радянських військ, які, несучи великі жертви, звільняли землю України від окупантів.

 

При підготовці до діяльності у визволених областях ОУН-УПА отримувало велику підтримку своїх фашистських хазяїв. Командуючий УПА "Північ" "Рубан" надіслав низовим підрозділам УПА інструкцію. В ній рекомендувалося таке: "Німці вимагають від проводу ОУН прийняти такі заходи: під час переходу лінії фронту через старий радянський кордон з Польщею загони УПА, щоб не бути знищеними більшовицькими військами, повинні на якийсь час завмерти. Але відразу, як тільки прийде Червона Армія, вони повинні воскреснути і розвернути партизанські дії широкого масштабу в радянському тилу. Для цього загони УПА отримають велике поповнення за рахунок наших надійних людей, які зараз працюють в системі німецької адміністрації. Німці забезпечать нас зброєю та боєприпасами, а в подальшому в разі потреби вони будуть поповнювати наші запаси з літаків".74)

 

І вони використовували будь-які засоби і форми, щоб запобігти зміцненню Радянської влади, йдучи на підступ та обман. Характерним є наказ, підписаний надрайонним провідником ОУН "Греком": "Не допускати збурення мас більшовиками, доводити, що вони просуваються не тому, що сильні, а тому, що німці взагалі не хочуть воювати. До поляків наше ставлення: боївка б'є, а ми кричимо, що мирне населення ніхто не чіпає.75)

1 липня 1944 року курінь УПА "Звіра" під Цуманню підірвав 300 метрів залізничного полотна, 27 липня курінь УПА "Василя" здійснив напад на військовий склад із боєприпасами в селі Грибовиця Іваничівського району, яке в той час було прифронтовою зоною. Вони вбили 23 бійців охорони складу і вивезли 18 підвод зброї та боєприпасів. В серпні "Рудий" організував підрив складу авіаційних бомб в селі Пнівне Камінь-Каширського району. 25 вересня курінь УПА "Кара" підірвав залізничний міст біля Нового Чорторийська Маневицького району, чим затримав підвіз на фронт боєприпасів і техніки; 20 жовтня сотні "Гамалії" та "Галайди" розібрали 300 метрів залізничного полотна під Цуманню та пустили під укіс паровоз; 26 листопада сотня "Орлика" підклала міну в тендер паровоза. Ешелон підірвався під селом Дубова Корчма. Але пограбувати його оунівцям не вдалося, напад був відбитий бійцями охорони.

 

Тільки за січень-лютий 1944 року в зоні діяльності 13-ої армії 1-го Українського фронту націоналістичні формування здійснили 144 напади на її тилові підрозділи та окремих бійців, які вели бої на Волині.76)

* * *

 

Жертви націоналістичного розбою в часи минулої війни незліченні. Їх важко підрахувати. Але після визволення Волині від німецько-фашистських загарбників кожен випадок їхніх злодіянь не тільки фіксувався, а й розслідувався, а його виконавці переслідувалися, знищувалися, або ставали перед судом народу.

 

Методи діяльності боївок ОУН-УПА були підступні. Основну частину своїх злочинів, диверсій та терористичних актів вони спрямовували не проти "енкаведистів", оскільки ті були озброєні, а проти місцевого населення, особливо жителів сіл, які розташовувалися біля лісових масивів, чи проживали у невеличких селах та хуторах.

Наведемо лише кілька прикладів з того жахливого мартирологу, що засвідчують "героїчні чини" упівців, яких сьогоднішні їхні захисники піднесли у ранг героїв України, борців за волю народу:

 

3-4 січня 1944 року - Бандою УПА "Ворона" в селі Хорлупи Цуманського (тепер Ківерцівського) району були вбиті Веремчук Марія Федорівна з двома дочками, Новоселецький Лук'ян Прокопович з дружиною Параскою, Новоселецька Тетяна Іллівна з двома неповнолітніми дітьми, Новоселецький Феодосій Лук'янович з дружиною та трьома малолітніми дітьми, Притолюк Володимир Тарасович з дружиною та дітьми Ананієм, Марією, Петром, Тадеєм, Рижновська Ніна Максимівна з трьома дітьми Андрієм, Катериною, Володимиром. Всього в цей день лісовики вбили 58 мирних жителів.
4 серпня 1944 року - Банда УПА "Ворона" закидала гранатами будинок в селі Осьмиговичі Турійського району, в якому жила сім'я голови сільради Демчука Сави Йосиповича, 1907 року народження, а потім увірвалася до нього і розстріляла дружину голови Софію, трьох синів та дворічну дочку.
14 вересня 1944 року - Бандою ОУН "Вітролома" був вбитий голова Зеленівської сільської Ради Берестечківського (тепер Горохівського) району Нарусевич Микола Іванович, 1904 року народження разом із дружиною Ганною Михайлівною, вісьмома дітьми та онучкою. Будинок, в якому вони жили, був спалений разом із розстріляними.
29 жовтня - Боївкою УПА "Нечая" був вбитий заступник голови Хорохоринської сільради Торчинського (тепер Луцького) району Нестерук Петро Демидович, 1898 року народження.
3 листопада 1944 року - В селі Заболоття Головнянського (тепер Любомльського) району бандою УПА "Лисого" був вбитий Гей Омелян Григорович разом із дванадцятирічним сином Омеляном.
15 листопада 1944 року - Бандою УПА "Якова" була вбита завідуюча клубом села Новий Зборишів Горохівського району Богданова Євстахія, 1918 року народження.
21 листопада 1944 року - Боївкою УПА, переодягнутою в форму військовослужбовців Червоної Армії, був схоплений мешканець села Хворостів Володимир-Волинського району, який перебував у селі Заглинки Любомльського району. Він був замордований, а труп його повішений на дереві.
24 листопада 1944 року - Боївкою УПА "Ігоря" в селі Мишів Порицького (тепер Іваничівського) району був вбитий Мазгаров Михайло, 1919 року народження, грузин, лікар районної лікарні, разом із дружиною Марією, вчителькою школи цього села, а 14 жовтня 1945 року жертвою боївки СБ "Ковальчука" стала інша вчителька школи цього села Григоренко Ганна Прохорівна, 1920 року народження, уродженка Вінницької області.
2 січня 1945 року - Бандою ОУН в селі Шистів Володимир-Волинського району була схоплена інструктор райкому ЛКСМУ Шибко Марія. Після жорстоких тортур над нею, бандити вирізали на грудях, руці та нозі дівчини зірки.
13 квітня 1945 року - Бандою ОУН "Солов'я" на хуторі села Пульмо Шацького району був вбитий Соловко Іван Якимович, 1895 року народження, разом із дружиною Пелагією та дочкою Марією, 1925 року народження.
23 квітня 1945 року - Боївкою ОУН "Ворона" вбитий Таранович Василь Михайлович, 1888 року народження, голова сільради в селі Ветли Любешівського району.
3 травня 1945 року - Бандою ОУН "Дороша" в селі Щедрогоще вбито Герасимчука Миколу Даниловича разом із дружиною Марією та трьома неповнолітніми дітьми.
6 травня 1945 року - В селі Тристень Рожищенського району оунівці розклеїли листівки, замінувавши їх. При знятті цих листівок від вибуху міни загинула секретар сільради Корнійчук Лідія Василівна, 1925 року народження.
9 травня 1945 року - Бандою ОУН "Моряка" був забраний із села Омельно Ківерцівського району священик церкви Денисюк Олексій Семенович, 1879 року народження, разом із дружиною Марією Михайлівною, 1891 року народження, та дочками Валентиною, 1926 року народження, вчителькою, і Ларисою, 1924 року народження, вчителькою. Всі вони були розстріляні в лісі біля села.
21 червня 1945 року - Бандою ОУН був забраний із дому і розстріляний біля села Мильці Старовижівського району настоятель місцевої церкви Вихор Наум Гнатович, 1884 року народження.
14 серпня 1945 року - Бандою ОУН "Ворона" розстріляна жителька села Вербичне Турійського району Посполітак Марія Павлівна, 1922 року народження, за те, що її чоловік служив у Червоній Армії.
14 вересня 1945 року - Бандою ОУН "Євгена" в селі Поступель Ратнівського району був схоплений фінагент, комсомолець Корусь Семен Маркович, 1925 року народження. Після знущань він був повішений та замінований. Коли жителі села намагалися зняти труп, то від вибуху міни загинуло та постраждало ще 15 чоловік.
13 квітня 1946 року - Бандою ОУН "Євгена" в селі Щитинь Любешівського району вбито завідуючого районним відділом народної освіти Бущика Григорія Павловича, 1921 року народження.
9 травня 1946 року - Від рук банди ОУН "Богуна" загинув житель села Волошки Ковельського району Приходько Василь Максимович, 1912 року народження.
6 серпня 1946 року - Банда ОУН "Вишні" вбила мешканця села Літогоще Рожищенського району Гаврилюка Дениса Гурійовича, 1901 року народження, та його дружину Марію Адамівну.
20 квітня 1947 року - Боївкою СБ "Собуцького" в селі Гуща Любомльського району вбито Власюка Лукаша Олександровича, 1925 року народження, за те, що в роки Великої Вітчизняної війни був радянським партизаном.
18 листопада 1947 року - Бандою ОУН "Андрія" вбитий житель села Гупали Любомльського району Богдан Мойсей Хомович, 1907 року народження, разом із дружиною Тетяною, дочкою Ліною, 1936 року народження, Марією, 1932 року народження, та сином Микитою, 1942 року народження. Також був вбитий його брат Богдан Дмитро Хомович, 1913 року народження, та сестра Богдан Ганна Хомівна, 1926 року народження. Їх домівки були спалені разом із розстріляними.
28 листопада 1947 року - Бандою ОУН "Бикова" вбитий житель села Згорани Любомльського району Гуга Пилип Григорович, 1899 року народження, як депутат сільської Ради.
8 лютого 1948 року - бандою ОУН вбитий житель села Хорохорин Торчинського (тепер Луцького) району Костюк Микита Васильович, 1893 року народження, за те, що подав заяву про вступ до колгоспу, а 8 березня цього ж року з тієї ж причини був замордований його односелець Поліщук Тимофій Харитонович, 1900 року народження.
28 лютого 1948 року - Бандитом "Неситим" в присутності багатьох людей в клубі села Полонка Луцького району було нанесено кілька ударів ножем, а потім розстріляно з автомата завідуючу сільським клубом, секретаря комсомольської організації села Амосову Валентину Миколаївну, 1922 року народження.
29 лютого 1948 року - Бандою ОУН "Похмурого" в селі Забороль Луцкого району вбитий Поліщук Василь Семенович, 1893 року народження, голова колгоспу "Нове життя", в будинку своєї сестри, коли він прийшов на весілля.
11 травня 1948 року - В селі Маньків Затурцівського (тепер Локачинського) району бандою ОУН "Калини" була замордована і повішена Герштанська Таїсія Василівна, 1911 року народження, депутат Затурцівської районної Ради.
18 червня 1948 року - Бандою ОУН "Бунтаря" був схоплений і вивезений в ліс, де після знущань замордований завідуючий хатою-читальнею села Воля Ковельського району Бойчук Сергій Олександрович, 1929 року народження.
2 вересня 1948 року - В селі Дубова Ковельського району бандою ОУН "Остапа" були вбиті Младєнцев Андроник Іванович, 1883 року народження, вчитель місцевої школи та його дружина Петрова Клеопатра Іванівна, 1882 року народження, фельдшер.
6 січня 1949 року - бандою ОУН "Гриця" був вбитий житель села Комарово Старовижівського району Кот Тихон Дмитрович, 1887 року народження, разом із дружиною Марією Федорівною за те, що їх син, перебуваючи в УПА, прийшов з каяттям. Разом із нами були вбиті їх діти Іван, Ольга, Аксинія.
16 травня 1949 року - Бандою ОУН в селі Старий Чорторійськ Маневицького району були вбиті учениця середньої школи Галиневич Людмила, 1939 року народження разом із братом Адамом, 1940 року народження, також учнем школи.
31 серпня 1949 року - бандою ОУН "Романа" був по-звірячому замордований голова колгоспу села Іваномисль Камінь-Каширського району Приймак Ісаак Михайлович, 1900 року народження. Його затягнули до лісу, відрубали руки й ноги, а потім спалили на багатті.
3 грудня 1949 року - в лісі біля села Сошичне Камінь-Каширського району були вбиті колгоспники Козак Матвій Андрійович, 1888 року народження, з дружиною Ганною та дочкою Євгенією з села Коршів Луцького району, які приїхали в гості до рідних.
4 грудня 1949 року - Банда ОУН "Данила" вбила жителя села Крижівка Рожищенського району Корчука Євдокима Трохимовича, 1906 року народження, який працював директором торфопідприємства.
20 серпня 1950 року - При нападі банди ОУН на село Кукли Маневицького району був вбитий колгоспник Трощук Григорій Оверкович, 1929 року народження.
4 травня 1951 року - Бандою ОУН в лісі біля села Сошичне Камінь-Каширського району були вбиті колгоспники цього села Грицюк Олексій Лукашович, 1928 року народження, та його дружина Марія, 1931 року народження.
Вересень 1951 року - бандою ОУН "Бикова" був вбитий голова колгоспу с. Скрипиця Любомльського району Мохнюк Костянтин Трохимович. Після тортур і вбивства труп його був повішений на дереві.
16 вересня 1952 року - Бандою ОУН вбитий був мешканець села Ворона Ковельського району Нерода Гордій Лукашович.
30 жовтня 1953 року - в бою з бандою "Хоми" біля села Сільце Ковельського району загинув начальник відділення обласного УМДБ по Волинській області підполковник Рижков Сергій Іванович.

 

Втрати мирного населення від оунівських банд були великі. В наведеній нижче таблиці можна побачити і порівняти, що в ряді сільрад кількість загиблих від оунівського розбою більша, ніж втрати односельчан на фронті. Але в армії кожен мав зброю та міг себе захистити і воював він проти озброєного ворога. Оунівці ж в переважній більшості воювали з неозброєним мирним населенням.77)

 

Цифри переконливо підтверджують, що ОУН-УПА вела боротьбу проти власного народу. І ця боротьба принесла великі жертви. Тому дивують ті, хто хоче їх виправдати, показати, що ОУН-УПА боролася за народ, а учасники банд були національними героями.

 

Як це було насправді, переконливо підтверджують документи. Так, в довідці до Озютичівського райвиконкому від 19 серпня 1944 рок, повідомлялось: „В Ворончинській сільраді розстріляно українсько-німецькими націоналістами 95 осіб людей польських, замучено 3 особи українського населення. Забито німцями 5 чоловік. До Германії (там в документі) вивезли 56 осіб. Голова с/р Ващук, секретар Савинюк.78)

 

З Холопичівської сільради, від 14 червня 1946 року в Затурцівський райвиконком була направлена така довідка: „Розстріляно, замучено німцями - 41 чоловік, в тому числі 16 військовополонених (скоріше оточенців - авт.), 16 євреїв, 9 українців;

Розстріляно і замучено поляками - 6 чоловік, в тому числі - 6 українців;

 

Розстріляно і замучено українськими націоналістами - 48 чоловік, в тому числі 8 дітей, 5 військовополонених, 10 чехів, 11 поляків, 22 українців. Голова с/р Поліщук".79)

Але пізніше до цієї кількості загиблих по Холопичах, додалося ще кілька осіб, серед яких і голова сільради Василь Поліщук, котрий був вбитий оунівцями 23 травня 1948 року.

 

Схожі документи були надіслані з багатьох сіл області. Вони відображають реальний стан справ на той час і справжню роль оунівців у знищенні власного народу.

Проілюструємо цей "героїзм" на прикладах ще кількох сіл Любешівського району.

 

Навесні і влітку 1945 року боївкою ОУН "Дуба", зокрема "Орлом" - Трусевичем та "Дядьком" - Олексієм Ланевичем в селі Березичі були вбиті селянин Федір Андрусик, 1904 року народження, Марія Ковальчук, 1896 року народження, та 16-річна Марія Андрусик, а восени цього ж року схопили юнаків Саву Витовщика та Івана Ковальчука. Їх люто катували, повідрубували руки і розкидали на перехресті дороги.

 

В селі Угриничі оунівці на чолі з тим же "Орлом" за одну ніч замордували 16 чоловік із сімей Домальчуків та Лукашевичів. З-під трупів вдалося вибратися одній сімнадцятирічній Ганні Домальчук. Причиною цих злодіянь було те, що сини Пилипа Домальчука - Іван, Кіндрат та Трохим служили у Червоній Армії і воювали з фашистами.

1 травня 1945 року в селі Седлище оунівці зігнали в одну хату дві сім'ї Юхима Матюка та Івана Домальчука і живцем спалили їх.

 

В селі Деревок були знищені сім'ї Терещуків (Григорій, Яків, двоє Василів, Євка), Поремчуків (Василь, Герасим, Сергій, Степан, Максим, Килина), Гладичів (Василь, Сергій, Тимофій, Явдоха, Марія, Христина), Кудлюків (Герасим, Марко, Олександр) та інші.

З цього страшного переліку тільки по кількох селах ми бачимо, який великий внесок у звільнення України цих "борців за справу народну".

 

Розуміючи складність ситуації в західних областях України, те, що частина їх населення знаходилася під впливом націоналістичної пропаганди або була залякано оунівцями, ЦК КП(б)У, уряд України вимагав від своїх органів у цих областях враховувати цю специфіку: "У нашому ставленні до українських націоналістичних загонів ми повинні пам'ятати та роз'яснювати: по-перше, що керівники українських націоналістів - це німецькі агенти, вороги українського народу, по-друге, що певна частина рядових учасників цих загонів дійсно бажають вести боротьбу з німецькими окупантами, але вони обмануті керівництвом цих формувань".80)

 

Особливо великий вплив мали звернення уряду України від 27 листопада 1944 та 19 травня 1945 року до населення цих областей, зокрема й до тих, хто в силу різних причин опинився в збройних оунівських загонах.

Відкидаючи демагогічні націоналістичні гасла бандерівців, населення все більше схилялося на бік Радянської влади і значна частина його активно включилася в боротьбу проти банд націоналістів та їх підпілля.

 

Враховуючи, що переважна більшість населених пунктів залишилася незахищеними від дій бандерівців, у них повсюдно стали виникати групи самоохорони, або групи сприяння винищувальним батальйонам, які були створені в кожному райцентрі. Такі невеликі групи нараховували від 10 до 25 чоловік.

Основою народних збройних формувань став радянський актив, колишні партизани і підпільники, демобілізовані воїни Червоної Армії, люди, які лояльно ставилися до Радянської влади, в першу чергу молодь, яка не бачила свого майбутнього, якщо не утвердиться Радянська влада.

 

Вже в 1944 році було створено 30 винищувальних батальйонів у складі 2662 бійців і 433 озброєні загони самоохорони, в яких нараховувалося 4264 чоловіка. Вони взяли на себе забезпечення громадського порядку, охорону мостів, державних і громадських об'єктів, брали активну участь в операціях по ліквідації банд і підпілля націоналістів.

Такий масовий опір населення, створення народних збройних формувань викликали острах та занепокоєння в таборі оунівців.

 

Тричі нападала банда ОУН на село Лище (тепер Криничне) Маневицького району, але група самозахисту вміло відбивала ці напади. На село Човниця Ківерцівського району також було здійснено кілька нападів, але кожного разу бандити відходили з втратами для себе.

"Ми страждаємо від невеликої купки бандитів, - говорив мешканець села Куснище-2 Любомльського району Іван Мучак, - дайте нам зброю для охорони села і ми самі будемо вести з ними боротьбу". І влада йшла назустріч таким побажанням.

 

Народні збройні формування після їх створення, добре знаючи місцевість і людей, відразу ж повели активну боротьбу з бандами ОУН-УПА, нанесли їм відчутні удари, а інколи й знищували цілі боївки. І це відразу ж відчули банди оунівців. Один із провідників ОУН "Ромб" в донесенні на ім'я "Дубового" 5 березня 1946 року писав: "Ще раз попереджаю про добре поставлену розвідувальну і бойову роботу істребків, які сьогодні дуже шкодять нам. При вдалому випадку знищуємо їх".81)
Один із ватажків ОУН Микола Козак ("Смок") писав 15 січня 1946 року: "Більшість членів ОУН не стоять на висоті своїх завдань. До організаційної роботи ставляться дуже пасивно, свої обов'язки виконують недоброякісно, або взагалі не виконують. Селяни дома не відкривають, їсти не дають... В рядах розбрід й розтерзаність в зв'язку з розгромом Німеччини. Все доводиться роботи під загрозою зброї і репресій... Чому за такий короткий час після визволення існують комсомольські організації? Чому західноукраїнські селяни виконують хлібоздачу раніше, ніж східні? Чому має місце дезертирство з УПА? Чому в районах існують винищувальні батальйони, які наносять їм багато біди? Відповідь коротка і зрозуміла: тому що населення не виховане."82)

 

Боротьбу проти банд ОУН очолили партійні організації та органи Радянської влади. Говорячи словами М.І. Калініна: "То була Радянська влада, але не мирного часу, а наїжачена всіма доступними видами озброєння для боротьби із заклятим ворогом".83)

 

Групи сприяння винищувальним батальйонам у селах області для забезпечення охорони населення від терористичної діяльності учасників ОУН-УПА в першу чергу створювалися із людей, переважно молоді, щоб не допустити пролиття крові своїх близьких, захистити їх від смерті та тортур, які застосовували оунівці.

Група "істребків" із села Сильне Цуманського (тепер Ківерцівського) району на чолі із секретарем комсомольської організації села Ф. Оралко відбила шість нападів бандитів ОУН на село, знищила в боях 32 з них, не втративши жодної своєї людини.

 

Мужньо боролися "істребки" села Радовичі Іваничівського району, яких очолював комсомолець І. Редько, група бійців винищувального батальйону Локачинського району на чолі із В. Вербицьким ліквідувала в районі 9 бандбоївок.84)

 

8 липня 1945 року в Садівському лісі в Луцькому районі була здійснена спільна операція п'яти винищувальних батальйонів проти боївок ОУН, що були виявлені в ньому. В результаті було вбито 8 вояків ОУН, в тому числі коменданта Луцького окружного проводу ОУН "Федька", захоплено в схронах велику кількість оунівських документів.

 

Кулеметники Порицького винищувального батальйону Олександр Бойко та Йосип Редько сміливо вступали у бій з багаточисельною бандою ОУН. Незважаючи на поранення, О. Бойко не залишив кулемета і вів вогонь до відступу банди. 85) Група бійців Локачинського винищувального батальйону під командуванням Василя Вербицького ліквідувала 9 боївок УПА, затримала 23 оунівців, захопила 4 кулемети, 15 гвинтівок. 12 серпня 1945 року бюро Олицького райкому ЛКСМУ прийняло в ряди комсомолу 16-річного хлопця із села Покащів Ананія Данилевича, а 12 серпня він загинув у бою з бандою під селом Жорнище Ківерцівського району, одержавши поранення і не побажавши бути схопленим бандитами, підірвав себе гранатою.86)
В ході бойових зіткнень народних формувань з бандами ОУН-УПА в 1944-1945 рр. на території області було ліквідовано 749 і затримано 1283 учасників боївок.

 

На жаль, чимало бійців винищувальних батальйонів та груп сприяння їм загинуло в цій боротьбі. Так, 8 липня 1945 року при захисті від нападу банд ОУН "Голуба" на село Скреготівка Цуманського (тепер Ківерцівського) району загинули молоді "істребки" Галас Семен, Терешкович Борис, Бокий Володимир, Оліферчук Микола, Терешкович Микола, а 4 жовтня цього ж року при повторному нападі на село загинули бійці винищувального загону Чечотка Петро, Галас Іван, Свидайчук Володимир, Мартинюк Іван.

Всього в боротьбі з бандами українських націоналістів загинуло 295 бійців Червоної Армії, внутрішніх військ НКВС-МВС, 281 працівник органів внутрішніх справ та міліції, 37 працівників органів НКДБ-ДГБ, 438 бійців винищувальних батальйонів та груп сприяння їм, а також груп охорони сіл.

 

Органи Радянської влади при широкій підтримці народних формувань, трудящих Волині в перші роки після вигнання фашистських окупантів нанесли ніщивні удари по військових формуваннях ОУН-УПА, і це негативно відзначилося на подальшому моральному та організаційному їх стані. Всі спроби керівників ОУН-УПА зупинити розклад не могли припинити цей процес. Більшість учасників банд та підпілля, які були обмануті націоналістичною пропагандою, зрозуміли безперспективність боротьби проти власного народу, чимало їх з'явилися з каяттям в органи Радянської влади, були прощені і прийняли участь у нормальному житті.

Ось, що писали звертаючись до тих, хто ще перебував у бандах, колишні упівці Андрій Расун, Мирон Литвин, Петро Драгуля та Петро Барсук:

 

"Німецько-українські націоналісти говорили, що вони створюють свою армію для того, щоб вона служила українському народу. Якщо це так, то нащо ж ця, з дозволу сказати, армія грабує населення, спалює села, вбиває мирних ні в чому не винних людей? За що її брудними руками замордовано в селі Воротнів Теремнівського (тепер Луцького) району 74-річного українського діда Лося? За що її учасники замордували в селі Хорлупи Олицького (тепер Ківерцівського) району 12 сімей в складі 58 чоловік? Це справжня банда вбивць та грабіжників".87)

 

В 1944-1945 роках в органи Радянської влади з'явилися з каяттям не одиниці, як це намагаються довести ініціатори реабілітації ОУН-УПА, а тисячі учасників банд, в переважній більшості насильно, під загрозою смерті рідним і близьким втягнутих до них. В 1944 році вийшло із лісів і з'явилося з каяттям 1043 чоловіки, а в 1945 р. - 3862.

 

21 грудня 1944 року в селі Новини Порицького (тепер Іваничівського) району добровільно здався курінний Василь Левочко ("Юрченко") разом із своєю особистою охороною. В Шацькому районі до органів влади з'явився чотовий Іван Голядинець ("Стецько"). "Я давно зрозумів про безплідність боротьби проти Радянської влади і не покладався на створення "вільної" України, але не з'являвся лише тому, що нам тлумачили наші керівники, що нібито всіх, хто з'явиться, розстріляють. Але переконавшись в неправдивості слів своїх керівників, розпустив свою чоту - 30 чоловік і прийшов разом з двома". 88)

 

В бандах панувала безідейність, недовір'я, моральне падіння. В селі Лаврові Луцького району тривалий час місцеві жителі Анатолій Ткач, Ростислав Доманський, Микола Кордунов, Микола Кондратюк були обмануті, перейшли на нелегальне становище і забрані в банду. Коли ж один із них, Анатолій Ткач, почав висловлювати недовіру справі, з ОУН "Залісний" письмово доповів про це: "Взяті "Неситим" в підпілля Доманський Ростислав, Ткач Анатолій, Микола Кордунов, Кондратюк Микола, Кондратюк Іван, Кондратюк Василь, Венгрук Євген не є дійсними революціонерами і можуть тільки нанести шкоду нашій організації, а тому думаю, що вірно поступив з ними, що розстріляв. Це зроблено без всякого шуму. Знаємо тільки я і друзі "Конон" та "Неситий".89)

 

Про моральне падіння окружного провідника ОУН "Стемида", попівського сина із села Мислині Горохівського району Бондарчука Михайла, розповів у письмовому звіті шеф СБ крайового проводу "Залісний": "В 1947 році "Стемид" підбив перейти на нелегальне становище дівчину з села Новий Зборишів Горохівського району Ковальчук Марію, яку розмістив у себе в бункері, згвалтував і заразив сифілісом.

 

Обурена поведінкою "Стемида" Ковальчук написала на нього скаргу "Дубовому", а останній доручив її перевірити "Гордею", брату "Стемида". "Гордей" розглянув скаргу Ковальчук і від імені оунівського суду виніс вирок розстріляти, зрозуміло, не свого брата "Стемида", а Ковальчук Марію, і вона була розстріляна".

 

Далі "Залісний" писав: "Я сам переконався на місці, що "Стемид" морально розклався. Ніякої організаційної роботи в дорученому районі не веде... З оточення "Стемида" втікали "Христя" та "Сухий" і тільки тому, що вони були обурені розбещеним способом життя "Стемида". "Христя" та "Сухий" потім були затримані і за зраду ОУН розстріляні".90)

 

Невпевненість у собі і навіть паніка охопила керівників проводів ОУН різних рівнів та різних курінних та сотенних. Кожен підозрював один одного в зраді, кожен бачив один в одному агента НКВС або сексота. Лютувала СБ, знищуючи кожного, на кого впала підозра. Так, крайовий провідник "Дубовий" лише в серпні 1945 року особисто розстріляв ряд низових керівників і вояків із власної охорони: "Лісовика", "Сосну", "Мирослава", "Василя", "Дорідного", "Тріску", "Волоцюгу", "Хмеля", "Орела", "Коріня", "Штахета", "Босфора", "Вовчака" - всього 13 чоловік.

 

Про масовість репресій стосовно вояків ОУН-УПА, яке здійснила СБ головного проводу ОУН "Москва", засвідчує звіт, підписаний самим Романом Шухевичем ("Тарасом Чупринкою") 1 грудня 1945 року:

    Надрайони                              Ліквідовано
1. Луцький (5 районів)                   113 чол.
2. Горохівський (6 районів)             145 чол.
3. Колківський (5 районів)              313 чол.
4. Ковельський (4 райони)              135 чол.
5. Камінь-Каширський (6 районів)    134 чол.

 Загалом:                                        889чол.

 

Референт СБ Ковельського окружного проводу ОУН "Федось" - Гаврилюк Микола на слідстві дав покази: "Будучи референтом СБ... я особисто з крайовим референтом СБ "Петром" та слідчим "Борисом" здійснювали чистку бригади УПА "Ярка", де замордували 60 учасників УПА, які виявляли лояльність і не хотіли служити в УПА".91)

 

В звіті, виявленому в бункері „Дубового" 18 серпня 1950 року, записано, що 8 січня 1945 року: "... на хуторі с. Суховоля Луцького району роззброїв 38 учасників УПА, очолюваної "Ломоносом" сотні, яка діяла на території Демидівського району Ровенської області і за присудом СБ вони були знищені шляхом удушення за те, що підтримували створення замість ОУН на Волині НОРО".92)

З метою недопущення дезертирства з УПА були створені військово-польові суди, які нещадно розправлялися з учасниками УПА.

 

До всіх сотенних був доведений каральний наказ № 26, в якому повідомлялося, що виїздний військово-польовий суд 3 листопада 1943 року розслідував справу про дезертирство козака із загону Богуна Семена Жемчуга з Малого Щенятина Порицького району (тепер Іваничівського) та Стасевича з м. Горохова і присудив їх до розстрілу. Вирок був виконаний 9 листопада 1943 р.

Цей же суд присудив до розстрілу і розстріляв із загону "Голубенка" Шевчука Миколу ("Шпака") та Леонтія Куришка ("Березу").

 

Відродження нормального життя, покращання економічного становища, поступальний розвиток культури та освіти населення зміцнювало авторитет Радянської влади. І ті, хто знаходився в бандах, не міг цього не помітити. "Сильний вплив на населення зробила більшовицька пропаганда, в зв'язку з цим серед місцевого населення підірвана довіра до ОУН", - писалося в політичних звітах ватажків оунівських формувань та підпілля.93)