В 1949-1953 роках в області ще діяло кілька невеличких груп оунівців та одинаків. Як затравлені вовки, вони інколи здійснювали напади на колгоспи, окремих людей. Але доля їх була вирішена. Вони були знищені презирством народу.

За неповними даними, з вересня 1943 р. - по грудень 1954 роки на території Волині загинуло від рук бандитів з УПА та боївок ОУН в 746 населених пунктах області 8281 чоловік, з них 5099 чоловіків, 2127 жінок та 1055 дітей. З них безпосередньо в боях загинуло 514 чоловік, а інші вбиті підступно. Крім цього, отримали поранення 640 чоловік.

По районах картина виглядає таким чином:94)

 

1. Володимир-Волинський (разом із містом) - 243
2. Горохівський                                          - 740
3. Іваничівський                                         - 371
4. Камінь-Каширський                                 - 869
5. Ківерцівський                                         - 799
6. Ковельський (разом із містом)                  - 622
7. Локачинський                                         - 200
8. Луцький (разом із містом)                         - 751
9. Любешівський                                         - 534
10. Любомльський                                       - 446
11. Маневицький                                        - 1088
12. Ратнівський                                           - 332
13. Рожищенський                                       - 217
14. Старовижівський                                    - 598
15. Турійський                                             - 385
16. Шацький                                                - 86

 

Перемога над націоналістичним підпіллям та його збройними бандами у великій мірі залежала від економічної та соціальної політики Комуністичної партії та Радянської держави.

Після звільнення області селянам було повернуто 48294 гектари землі, а малоземельним селянським господарствам прирізано 33454 гектари. Для особливо потерпілих господарств держава відпустила 61 тисячу пудів безпроцентної насіннєвої позики. Широко застосовувалася така своєрідна форма допомоги безкінним селянським господарствам у проведенні польових робіт. З цією метою в області було організовано 21976 супряг, які допомогли більше як 50 тисячам безкінних господарств і родинам фронтовиків.95)

 

На відміну від сучасних правителів, в ті важкі часи не було й затримки із виплатою пенсій і допомог населенню. Тільки в 1944-1945 роках інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї загиблих отримали понад 75 млн. карбованців.96)

Активно в області була проведена передплата на 4-у державну військову позику. Трудящі здавали останні свої збереження. В селі Кременець Рожищенського району на мітингу виступив Степан Панасюк, батько чотирьох синів-фронтовиків. Він сказав: "Я підпишуся на дві тисячі карбованців і відразу вношу одну тисячу. Зроблю все, щоб останні гроші внести як можна скоріше. Хай ці гроші допоможуть моїм синам скоріше розбити клятого ворога німецький фашизм". До 14 травня 1945 року 4-а державна військова позика в області була розміщена повністю на суму 37,2 мільйони карбованців.97)

 

Велике значення для залучення широких кіл населення до роботи місцевих органів Радянської влади, для активізації протидії націоналістичній пропаганді мали проведення нарад із різними прошарками населення. Тільки в 1944 році було проведено 5 таких обласних нарад: 14-17 жовтня - нарада вчителів, 12-13 листопада - нарада представників інтелігенції, 3-4 грудня - нарада селян, 10-11 грудня - нарада активу молоді, 23-24 грудня - нарада працівників культурно-освітніх установ. В 1945 році були проведені наради робселькорів, голів постійно діючих земельних комісій сільрад, активу пайовиків споживчої кооперації, активу жіночих рад.

На цих нарадах самі їх учасники в своїх виступах гостро підіймали питання про боротьбу з бандами українських націоналістів. Особливо в цьому плані була нарада жінок області. Одна з виступаючих Г. Шворак сказала: "Мене ці звірі може завтра вб'ють, але я буду знати, за що загину. Я закликаю всіх нищити бандитів, бо це найлютіші наші вороги". А виступаюча із села Переспа Рожищенського району Т. Шарунович заявила: "Ми, жінки, вимагаємо знищити тих бандитів, які не хочуть ставати до чесної праці, заважають нам працювати. Ми вже виявили і спіймали кількох бандитів та передали їх органам Радянської влади. І ми будемо так робити доти, доки навколо нашого села в ближніх лісах не буде жодного бандита".98)

 

Зростання політичної зрілості і переконаність в силі Радянської влади полягала у створенні на селі первинних партійних осередків та комсомольських організацій. Першою організацією КПУ на селі була організація в селі Переспа Рожищенського району (травень 1945 року), а в 1947 році на селі вже працювало 5 радгоспних та 16 колгоспних, 37 територіальних парторганізацій та кандидатських груп. Крім цього, на селі працювало 133 комуністи-одиночки.99)

Більш інтенсивно зростали ряди комсомолу Волині. Вже на 1 квітня 1945 року на селі функціонувало 245 сільських територіальних організацій комсомолу, до яких входило 1688 комсомольців, а в 1947 році комсомольські організації діяли в 589 селах та 213 колгоспах області. До їх складу входив 8181 комсомолець. 100)

Від рук оунівців загинули секретарі райкомів комсомолу: Михайло Зуй - Іваничівського, Григорій Каверін та Олексій Опаренюк - Озютичівського, Віль Музиченко - Турійського, Марія Сильченко - Торчинського, Олексій Солоненко - Сенкевичівського районів, секретарі сільських комсомольських організацій Степан Наход, Лідія Чиж, Марія Козак, Андрій Ярмолюк, Валентина Амосова та інші.

 

З кожним роком зростала підтримка населенням Волині Радянської влади. Про це свідчать наслідки виборів до Верховної Ради СРСР, Верховної Ради УРСР та в місцеві ради різного рівня, хоча націоналістичне підпілля та банди ОУН саме до цих політичних кампаній мобілізовували свої зусилля, щоб зірвати хід підготовки та проведення виборів. Крайовий референт пропаганди ОУН "Черлан" надіслав в усі низові організації ОУН спеціальну інструкцію, в якій вимагав: "Політичну акцію по бойкотуванню виборів розпочати серед населення 1 лютого 1946 року, щоб не дати більшовикам орієнтуватися в нашому дійсному ставленні до виборців". 101)

Вони повсюдно розповсюджували антивиборні листівки, обстрілювали виборчі дільниці, вбивали агітаторів, залякували населення. Такі факти мали місце в селі Грузятин Колківського (тепер Маневицького), Малий Порськ Голобського (тепер Ковельського), в селі Залісся Ратнівського районів.

І вибори показали, що населення дуже активно підтримувало кандидатів у вищі та місцеві органи влади, тим більше, що в переважній більшості своїй це були місцеві жителі, представники всіх прошарків населення, різних галузей народного господарства.

 

Ще більше переконували волинян значні зміни в економічному та соціально-культурному розвитку області. Процес відбудови народного господарства відбувався швидкими темпами. На 1 січня 1949 року був досягнутий довоєнний рівень промислового розвитку. В 1949 році завершено колективізацію сільського господарства. Розпочалося будівництво вугільних шахт, спорудження нових промислових підприємств, проведення радіофікації та електрифікації населених пунктів, будівництво шляхів.

Практична участь у соціалістичному будівництві сприяла швидкому зростанню великого загону партійних, радянських і господарських працівників із числа місцевого активу. Вже в 1950 році серед районних працівників було 6000 чоловік, або 80 процентів із числа місцевого населення, а серед 1074 голів колгоспів - 780 були волинянами за місцем народження.

Країна поважала працю трудівників, займалася підвищенням їх професійної підготовки, гідно відзначала їх трудові успіхи. В 1948 році за вирощення високих урожаїв 159 колгоспників і колгоспниць були нагороджені орденами та медалями 102), а в 1951 році на Волині з'явилися перші Герої Соціалістичної Праці.

 

Особливо помітні були зміни у розвитку освіти, культури та сільського господарства. Якщо у 1945 році в області налічувалося понад 72 тисячі неписьменних і малописьменних, то на кінець 40-х років з цим було покінчено. В 1949 році була введена обов'язкова загальна семирічна освіта.

Великого розвитку досягнуто було в роботі культурно-освітніх закладів. За 1945-1952 роки кількість клубів та хат-читалень було збільшено вдвічі (з 550 до 911), гуртків художньої самодіяльності з 365 до 2610, а їх учасників із 5771 до 31368.103)

Всі ці зміни свідчили, що Радянська влада отримала всебічну підтримку волинян. Вони не лише повірили у її стабільність, а й працювали на зростання всіх галузей народного господарства. І це була відповідь українським буржуазним націоналістам. Волиняни свідомо стали на шлях соціалістичного розвитку.

 

Те, що відбулося в 1991 році, було зроблено поза їхньою волею, бажань і прагнень. І будь-які спроби сучасних правлячих кіл, націонал-демократів реабілітувати ОУН-УПА стали для волинян трагедією. Але вони ніколи не забудуть, хто приніс їм дійсну свободу, незалежність і добробут, а хто заважав цьому. Вони не забудуть важкі, героїчні, творчі і водночас драматичні 40-і роки. Не забудуть, хто загинув у боротьбі за владу Рад, і тих, хто ніс їм смерть.

Не забуваймо ж ніколи проникливої та мудрої оцінки, яку дав "тупоголовому націоналізмові" і лісовим вовкунам-оунівцям воїн-фронтовик, славетний український письменник Олесь Терентійович Гончар: "Засліплені люттю до радянських людей, чужорідні і чужі своєму народові, вони вирізували ночами цілі родини активістів, палили хати, на очах матерів кидали їхніх дітей у криниці... І ці душогубники, що стільки замордували, навчившись кривавого ремесла у своїх фашистських протекторів, це вони ще розбалакують про Україну, про свою належність до українського народу. Не приймала й ніколи не прийме їх Україна. Як і всі відщепенці, вони нічого не заслужили, крім гніву і презирства народного".

 

Таврованi презирством народу

В своїй книзі "Як і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни" наш земляк із села Мощена Ковельського району, відомий дослідник проблем націоналізму, доктор історичних наук Віталій Іванович Масловський, з'ясовуючи, чому оживився націоналізм на Україні, пише: "Справа в тому, що поширилось учора, і продовжує ширитись сьогодні, історичне шумовиння про те, що націоналістичний рух 40-х років у Західній Україні був нібито "національно-визвольною боротьбою" українського народу та що ОУН-УПА завжди опиралась на "власні сили", а в роки минулої війни націоналісти з ОУН вели війну "на два фронти", - "проти більшовиків і проти фашистів". Тому-то, не питаючи думку народу України, нинішні поборники інтегрального (всеохоплюючого) націоналізму не тільки реанімують колишні націоналістичні організації типу ОУН, але й творять численні нові організації й угруповання під вивіскою націонал-демократії, вихваляють творця войовничого націоналізму Д. Донцова, віддають шану колишнім бойовикам ОУН-УПА як національним героям, споруджують пам'ятники, вимагають державних пенсій і немалих компенсацій від "демократичної" влади (а отже народу), забувши про свої незліченні злочинства проти того ж народу".104)

В підготовленій мною брошурі йдеться про "героїчні чини" боївок ОУН-УПА на Волині. Подібне відбувалося і на Рівненщині, і на Галичині (Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині), в дещо меншій мірі на Буковині та Закарпатті - всюди, де діяли оунівські структури, націоналістичне підпілля та збройні загони ОУН-УПА чи їх модифікації.

 

Нехай читача не дратує велика кількість посилань на архіви, цитування документів та свідчень оунівців на слідстві. Але саме ці джерела, цифри та факти, особливо документи, що вийшли з надр ОУН-УПА, відповідатимуть на питання, які викладені в брошурі.

Необхідність підготовки цього матеріалу полягає ще й у тому, що сьогоднішні апологети необандерівщини як у своїх писаннях, так і у виступах на телебаченні, по радіо постійно посилаються на те, що для всебічного вивчення питання, тим більше звинувачення керівництва ОУН-УПА в союзі з фашистами, в їх службі на них немає достатньої документальної бази. Навіть цей невеличкий за обсягом матеріал доводить, що документів більш, ніж достатньо. Чого нема у захисників бандерівщини, так це бажання говорити і писати правду.

Ще одна обставина, яка спонукала мене взятися за написання брошури, так це ознайомлення із "Проміжним звітом робочої групи по підготовці історичного висновку про діяльність ОУН-УПА", яку очолює відомий ще з радянських часів історик, заступник директора Інституту історії України НАН України С.В. Кульчицький.

 

Як стверджують підписанти того "Проміжного звіту", "... проблема виникає на рівні історичної оцінки військової формації, якою була Українська повстанська армія і політичної сили, яка її створила - Організації українських націоналістів".
Викладені на папері перші підсумки досліджень робочої групи дають підставу стверджувати, що її члени, не говорячи про те, що відкинули оцінки, дані ОУН-УПА радянськими істориками та дослідниками, в ряді випадків колишні і свої, проігнорували оцінку, яку дав їм відомий Нюрнберзький процес, котрий судив фашистських керівників Німеччини та вермахту, які ініціювали і розв'язали Другу світову війну, під час котрої формування СС, СБ, гестапо та підтримані ними різні націоналістичні формування, в тому числі й ОУН-УПА, скоїли жахливі злочини проти людства.

 

Висновки цього міжнародного трибуналу відомі. Ними керуються і їх дотримуються уряди країн світу, в тому числі й Німеччина. Але в Україні з'явилися політичні сили, частина яких названа і в "Проміжному звіті...": "...Конгрес українських націоналістів, Всеукраїнське братство УПА та ряд партій, що їх підтримують, - ОУН, УРП, НРУ, Всеукраїнське об'єднання ветеранів Другої світової війни та інші, які наполегливо ініціюють питання про реабілітацію ОУН-УПА і визнання їх воюючою стороною.

Потрібно сказати, що підготовлений "Проміжний звіт..." являє собою ніби теоретичне підґрунтя на підтримку спроб Кабміну протягнути через Верховну Раду України Закон України "Про відновлення історичної справедливості в боротьбі за свободу і незалежність української держави в період з 1939 р. до середини 50-х років". Навіть дитині зрозуміло, що ці роки є роками активної діяльності банд ОУН-УПА.

 

Наведені в брошурі документи переконливо засвідчують, що саме в ці роки ОУН, використавши розв'язану гітлерівською Німеччиною війну і окупацію України, не лише підтримувала фашистів, а й здійснювала справжню війну проти власного народу і допомагала ворогу воювати проти Радянської держави, складовою частиною якої була й Радянська Україна.

Цілком слушно пише дослідник Олександр Ткачук, що великою і безсовісною брехнею є розмови про те, що ОУН ніби пішла служити Гітлеру, сподіваючись реалізувати з його допомогою ідею "Української соборної самостійної держави" (УССД). Ще в 1939 році рупор ОУН газета "Українське слово", яка виходила в Парижі, писала: "Німці і не думали про створення незалежної української держави, або про такі абстрактні рішення, як самовизначення народів... Німеччина думала про Україну, як колонію, колонію, яка населена підданими, народом прислужників, які будуть працювати на "панів" (за висловом Гімлера), а не як про незалежну державу, яка має свій керівний клас, свої власні культурні кола і свій уряд".105)

 

Не інакше, як блюзнірством потрібно назвати спроби приписати ОУН національно-визвольну боротьбу, "національні змагання". Відомо, що в роки Другої світової війни вістря всіх відомих національно-визвольних рухів були спрямовані проти фашизму та японського мілітаризму. Між тим, ОУН спрямовувала свою діяльність проти Радянського Союзу, який був основою антигітлерівської коаліції. ОУН та її збройні формування були однією з ланок загальноєвропейського колабораціонізму.

Тим більше, не була боротьба ОУН-УПА національно-визвольним рухом у повоєнні роки. Вона не представляла інтереси значної частини українського народу, була локальним явищем, зосередивши свою діяльність у західноукраїнських областях, населення яких, в переважній своїй більшості, також не визнавало ні ідеології ОУН, ні злочинної практики ОУН-УПА, а потім й оунівських банд.

Невірними і нічим не підтвердженими є висновки цієї робочої групи, що "боротьбу з націоналістами у західних областях Радянська влада здійснювала передусім руками уродженців східних областей".

Для боротьби з оунівськими бандами в кожному районі західноукраїнських областей були створені винищувальні батальйони, які складалися в більшості з місцевого населення. На 15 лютого 1945 року в їх складі нараховувалося понад 24 тисячі чоловік. Крім цього, в переважній більшості сіл самостійно створювалися групи сприяння винищувальним батальйонам та групи самозахисту. Вони створювалися в першу чергу, для захисту життя своїх односельчан, рідних та близьких, нарешті, самих себе. Тільки таких груп в лютому 1945 року нараховувалося 2336, до складу яких входило також 24 тисячі чоловік.106) Саме завдяки їм, їхньому знанню місцевих умов, людей вже в 1944-1945 роках вдалося в основному покінчити із великими оунівськими угрупованнями.

Таким чином, західноукраїнські землі не були вотчиною ОУН, а стали жертвою бандерівського обману, морального і фізичного терору. І не вина в цьому їх населення, а біда десятків тисяч неосвічених юнаків та дівчат Волині, Рівненщини, Галичини, які обманом, силою, під загрозою смерті самих та їх близьких, обдурені облудними націоналістичними ідеями та привабливими гаслами за волю і незалежність, були втягнуті в банди, брали участь в здійсненні злочинів, гинули під час зіткнень з військово-чекістськими групами та винищувальними батальйонами, а їхні сім'ї репресовувалися владою, вивозилися далеко від рідної землі і несли на собі презирство людей за вільні чи невільні злодіяння їхніх батьків та синів.

Не звернули увагу члени робочої групи, готуючи "Проміжні висновки..." на творчу працю Радянської влади, її кадрову політику, які були важливою ланкою в боротьбі з бандами ОУН-УПА та націоналістичним підпіллям, націоналістичною ідеологією взагалі, на цілий комплекс економічних та соціальних заходів, що застосовувалися нею. Всі ці складові утверджували населення в швидке відродження зруйнованого війною та разючі зміни в житті людей, переконували його в стабільності влади Рад і створювали їй міцний тил, залучали на її сторону симпатиків із місцевого населення.

 

Водночас терор оунівців, особливо проти представників Радянської влади, а вони в переважній більшості своїй були місцевими, терор проти вчителів, медпрацівників, культпрацівників, партійно-радянського та комсомольського активу, пограбування населення, яке й так не мало достатків, демонізувало їх, відштовхувало від оунівців населення, котре допомагало владі виявляти їх залишки і ліквідовувати.

З чим цілком можна погодитися, так це з висновком робочої групи „Проміжних висновків...", що "найбільша трагедія історичного моменту полягала в тому, що це була братовбивча війна". Але треба лише додати: ініційована, здійснювана українськими націоналістами проти волі самого народу, але від його імені. Тому вони й були зметені його презирством. Це і засвідчують наведені факти.

При підготовці брошури використані матеріали, надані доброї пам'яті,
АБРАМОВИМ Миколою Степановичем.


Джерела і література

 

1. ТКАЧУК А.В. Перед судом истории. Киев, 2000 р., с. 5
2. Україна в Другій світовій війні, у документах. Збірник німецьких архівних документів. Т. 1, Львів, 1997 р., с. 110.
3. ТКАЧУК А.В. Перед судом истории. Киев, 2000 р., с. 70, 73, 76.
4. ІВАНИЧУК В. Національна проблема і практика ОУН-УПА в журн. "Комуніст" № 3, 2000 р., с. 87.
5. Там же.
6. Архів УСБ у Волинській області. Кримінальна справа Івана Скопюка ("Улас", "Сатана").
7. Там же.
8. Архів УСБ у волинській області, спр. 12 за 1941 р., арк. 130-143.
9. Там же.
10. НАКОНЕЧНИЙ В. Відповідь злостивцю. Газ. „Радянська Волинь", від 10.01.2002 р.
11. Там же.
12. МАСЛОВСЬКИЙ В.І. З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Москва, 1999 р., с. 79.
13. Там же, с. 82.
14. Газ. "Львівські вісті", від 26 серпня, 1941 р.
15. НАКОНЕЧНИЙ В. А. „Холок ост на Волині: жертви і пам'ять", Луцьк, 2003 р., с. 85.
16. Волинь радянська. Збірник документів і матеріалів, Львів, "Каменяр", 1971 р., т. ІІІ, с. 134-135.
17. МАСЛОВСЬКИЙ В.І. З ким і проти кого.., с. 110.
18. Там же.
19. Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів, Львів, вид-во "Вища школа", 1988 р., с. 128.
20. НАКОНЕЧНИЙ В. А. Волинь в полум'ї боротьби. В кн. І наша частка в перемозі, Львів, "Каменяр", 1987 р., с. 23.
21. Волинь радянська. Збірник документів і матеріалів, ч. ІІІ, Львів, "Каменяр", 1976 р., с. 93.
22. Нариси історії Волинської обласної партійної організації, Львів, "Каменяр", 1981 р., с. 78.
23. МАСЛОВСЬКИЙ В.І. З ким і проти кого.., с. 81.
24. Там же.
25. МЮЛЛЕР НОРБЕРТ. Вермахт и оккупация, М, 1974 р., с. 74.
26. МАСЛОВСЬКИЙ В.І. З ким і проти кого..
27. НАКОНЕЧНИЙ В.А. Волинь в полум'ї боротьби, Луцьк, 1975 р., с. 16.
28. ЗАМЛИНСЬКИЙ В. Караюча земля, Львів, "Каменяр", 1965 р., с. 159.
29. Там же, с. 161.
30. Книга пам'яті України. Волинська область. Львів, 1995 р., с. 6; Архів СБУ у Волинській області, спр. 61, т. 3, ч. ІІ, арк. 18.
31. Архів УСБ у Волинській області, спр. 22085. Кримінальна справа на Ю. Стельмащука ("Рудого").
32. Тема масового знищення польського населення висвітлена в кн.: ПОЛІЩУК В. Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА. Торонто-Варшава-Київ, 1995 р., с. 483; Turowski I. Siemaszko W. Zbrodnie nacionalistow ukrainskich dokonane na ludnosci polski la Wolynia 1939-1945. Warszawa, 1990; Siеmaszko W., Siemaszko E. Ludobojstwo dokonane pzzez nacionalistow ukrainskich na ludnoscy polskiej Wolynia 1939-1945, Warszawa, 2001 р. в 2-х томах, 1450 стр.
33. Архів УСБ у Волинській області, спр. 11315, т. І, ч. ІІ, арк. 16.
34. Архів УСБ у Волинській області. Кримінальна справа на М. Кас'яна ("Хмару").
35. ЗАМЛИНСЬКИЙ В. О. З вірою у перемогу, К, 1976 р., с. 139, 165.
36. Свідчення Єрвіна Штольце зберігаються в ЦА ФСБ Росії.
37. ЗАРІЧНИЙ В. "УПА: міфи і реалії". Газ. "Робітнича газета", квітень 1991 р.
38. ЗАРІЧНЯНСЬКИЙ М. "Мертві застерігають живих". Газ. "Діалог", 1995 р., №8.
39. Архів УСБ України, спр. 393.
40. Архів УСБ у Волинській області. Кримінальна справа на Д. Загорівського.
41. ЦДАГО України, ф. 73, сп. 1, спр. 1, арк. 116-117.
42. Архів УСБ України. Кримінальна справа на командира військової групи УПА "Тютюник", Ф. Воробця.
43. Архів УСБ у Волинській області. Кримінальна справа на курінного УПА "Карого".
44. Архів УСБ у Волинській області. Кримінальна справа на сотенного "Остапа" Брися Олексія.
45. Газ. "Краківські вісті", від 28 червня 1940 р.
46. Газ. "Краківські вісті", від 16 листопада 1940 р.
47. ЦДАВОДВУ, ф. 3833, оп. 2, спр. 90, арк. 9.
48. НАКОНЕЧНИЙ В. "Яка тяжка вона та зрада", Газ. "Справедливість", від 03.06.1994 р.
49. ДМИТРУК К. Свастика на сутанах. К, 1973 р., с. 257.
50. Обіжчик зберігається в бібліотеці Волинського облдержархіву.
51. Там же.
52. ДМИТРУК К. Свастика на сутанах, с. 138.
53. ЦДАВОДВУ, ф. 3833, оп. 1, спр. 90, арк. 15.
54. Газ. "Український голос", м. Луцьк, від 5 квітня 1942 р.
55. ЦДАВОДВУ, ф. 3833, п.1, спр. 90, арк. 15.
56. Там же, арк. 17.
57. Там же, арк. 19.
58. ДАНИЛЕНКО В. А. Святенник з абвергрупи 29, К., 1979 р., с. 20.
59. ЛЕНІН В. І. Повне зібр. тв., т. 36, с. 144.
60. Державний архів Волинської області (далі ДАВО), ф. 1-п, оп. 2, спр. 11, арк. 13.
61. ДАВО, ф. 1-п, оп. 2, спр. 14, арк. 15.
62. ДАВО, ф. 1-п, оп. 2, спр. 14, арк. 18.
63. ДАВО, ф. 1-п, оп. 2, спр. 8, арк. 13, 16, 17.
64. НАКОНЕЧНИЙ В. А. Боротьба трудящих Волині проти банд українських буржуазних націоналістів. Український історичний журнал, 1976 р., № 3, с. 56.
65. ЛЕНІН В. І. Повне зібр. тв., т. 43, с. 9.
66. МАНУЇЛЬСЬКИЙ Д. З. Українсько-німецькі націоналісти на службі. К., 1946 р., с. 20.
67. ДАВО, ф. 1-п, оп. 2-а, спр. 4, арк. 16.
68. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні 1941-1945. Київ, 1969 р., т. ІІІ, с. 141.
69. ДАВО, ф. 1-п, оп. 2-а, спр. 4, арк. 16-17.
70. Архів УСБ у Волинській області, спр. 11315, ч. ІІ, ч. ІІІ, арк. 89.
71. Там же, арк. 283.
72. Архів УСБ у Волинській області, спр. 67, т. 5, арк. 124.
73. Архів УСБ у Волинській області, спр. 11315, т. ІІ, ч. ІІ, арк. 92.
74. Архів УСБ у Волинській області, спр. 67, т. І, ч. ІІ, с. 8.
75. Там же, с. 16.
76. ЦАМО Російської Федерації, ф. 361, оп.6092, спр.209, арк. 69.
77. Таблиця складена на підставі „Книга Пам'яті України. Волинська область" в 3-х томах. Вид-во „Каменяр", 1995-1996 рр., Львів та списками сільрад при підготовці „Книга Скорботи України. Волинська область".
78. ДАВО, ф. 11-п, оп. 1, спр. 79, арк.99.¬
79. Там же, арк. 104.
80. ЦАГО Росії, ф. 17, оп. 88, спр. 352, арк.. 36.
81. Архів УСБ у Волинській області, спр. 11315.
82. Архів УСБ у Волинській області, спр. 11315, т. 2, ч. ІІ, арк. 89.
83. КАЛИНИН М.И. Все для фронта, все для победы. Статьи и речи. Ленинград 1943 г., с. 101.
84. ДАВО, ф. П-1, оп. 1-а, спр. 2, арк. 122.
85. Правду не здолати. Львів, "Каменяр", 1974 р., стор. 168.
86. ДАВО, ф. 1-п, оп. 1, спр. 166, арк. 18.
87. ДАВО, ф. 1-п, оп. 1-а, спр. 1, арк. 1.
88. Архів УСБ у Волинській області, спр. 67, т. 6, ч. ІІ, арк. 136.
89. Архів УСБ у Волинській області, спр. 67, т. 4, ч. ІІ, арк. 98-102.
90. Архів УСБ у Волинській області, спр. 39, за 1945, т. І, арк. 222-223.
91. Архів УСБ у Волинській області. Кримінальна справа на Гаврилюка Миколу "Федося".
92. Архів СБУ у Волинській області, спр. 61, т. 3, ч. ІІ, арк.. 79.
93. Архів СБУ у Волинській області, спр. 20224.
94. Підраховано по матеріалах актів державної комісії по визначенню збитків нанесених німецько-фашистськими загарбниками Волинської області, книгах (позиція 18), слідчих та кримінальних справах УСБ по Волинській області, матеріалах робочої групи обласної Книги Пам'яті.
95. ДАВО, ф. 1-п, оп. 1, спр. 39, арк.. 48
96. ДАВО, ф. 1-п, оп. 1, спр. 216, арк. 458.
97. ЦДАГО України, ф. 17, оп. 48, спр. 687, арк. 3.
98. ДАВО, ф. 1-п, оп. 2, спр. 20, арк. 37.
99. ДАВО, ф. 1-п, оп. 1, спр. 126, арк. 8.
100. Там же.
101. ДАВО, ф. 1-п, оп. 2-а, спр. 4, арк. 19-20.
102. Нариси Волинської обласної партійної організації, Львів, "Каменяр", 1981 р., с. 136.
103. ДАВО, ф. 410, оп. 2, спр. 93, арк. 179.
104. МАСЛОВСЬКИЙ В. І. Як і проти кого..., с.3.
105. ТКАЧУК А.В. Перед судом истории. с. 248.
106. Там же, с. 198.