Приветствую Вас Гость!
Среда, 08.01.2025, 08:30
Главная | Регистрация | Вход | RSS
 

Форма входа

Категории раздела

Наш опрос

Что нужно Украине?
Всего ответов: 222

Статистика


Яндекс цитирования
Google-Add.com - Открытый Каталог Сайтов

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Облако тегов

Бандера Мельник Стецько Ющенко Терроризм УГВР Националисты Шептицкий Шухевич СС "Галичина" Роланд Геноцид Клячковский Война Купяк Национализм Коновалец УВО Донцов Судоплатов Масловский Лебедь СУБ Абвер Побигущий УНР Нюрнберг Полищук Броды Сепаратизм Грушевский Крым Преступления УГКЦ Диаспора КУН Гриньох Заксенхаузен Украина НАТО Кук Клячкивский Гестапо Евреи Белоруссия Волынь Стельмащук Пытки Бабий Яр Польша Галан Власов Партизаны Жертвы Акт 30 июня Ковпак Поляки Кубийович СБУ Буковинский курень Хатынь памятники Кубиевич Гута Пеняцкая ЕС Россия ОУН-УПА Петр Ющенко Виктор Ющенко Освенцим Андрей Ющенко Флоссенбург Собибор УПА Судимости ОУН АБН Екатерина Чумаченко Нахтигаль Фашизм Коллаборционизм Нацизм Слава Стецько США ЦРУ Америка Военные преступления Миф Пропаганда Фальсификации НКВД СССР СМИ План Даллеса Геополитика Антихристианство Неоязычество религия национальная гвардия правый сектор

Поиск

Орфография


Система Orphus

Каталог статей

Главная » Статьи » Фашизм - пособники и вдохновители » Преступления ОУН-УПА

З КИМ І ПРОТИ КОГО воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни. Часть 3
Стає дещо яснішим, коли Побігущій -"Рен" пише про "бойові операції" (які, звичайно, аж ніяк не проводили "охоронці мостів") та про те, що обергруппенфюрер СС фон Бах "сказав на відправі всіх командирів, що це мій найліпший відділ, то він говорив це не для пустого говоріння, а заслуга в тому - старшин". Відомо також, що тих старшин, в тому числі Шухевича і Побігущого, не за "охорону мостів", а за "бойові доблесті" гітлерівці відзначили "залізними хрестами".
Побігущій при тому констатував: "легіон виконав своє завдання. Так, і то на 100 процентів". Тут же він хвалиться, що командування дивізії прохало "легіон" охороняти командира дивізії. Отже, заслужили колишні нахтігалівці та роландівці такої честі! Недаремні, звичайно, такі відзнаки!
Той же Є. Побігущій у своїх спогадах більш відвертий: "Безумовно, що були часті бої проти партизан, перешукування лісів, напади на їх місця
постою...Курінь виконав добре своє завдання, як це говорив фон Бах, ствердивши, що з усіх 9 куренів, що охороняли середнє запілля Східного фронту, - наш курінь виконав найкраще завдання..." [7]
Тепер уже цілком ясно, що не "охороняли мости", а "охороняли середнє запілля" групи гітлерівської армії "Центр", яка наступала на Москву.
Інший автор, М. Кальба в книзі "Нахтігаль" (курінь ДУН) в світлі фактів і документів" (Денвер, 1984 ) пише, що "Нахтігаль" ніколи не був диверсійним формуванням і жодних диверсійних актів не виконував, хоч тут же визначає, що курінь "був прилучений до "Бранденбургу". А далі Кальба посилається на німецького автора Вернера Брокфорда, який писав про формування "Бранденбург" і, між іншим, вказував, що "Нахтігаль" "виявляв фантастичні діяння" в дусі "воєнного фільму американської продукції". Що мав конкретно на увазі Брокфорд поки-що невідомо, залишається поза кадром, але "фантастичні діяння" в дусі "воєнного фільму американської продукції" інтригують не тільки фантазію автора.
 
Однак, вже сьогодні досить чітко визначено, що шуцманфафт-батальйон не "мости охороняв" в партизанському краї в Білорусі, а діяв у складі каральних формувань обергруппенфюрера СС фон-дем Баха-Зелевскі проти білоруських партизанів і мирного населення, брав участь у каральних операціях "Болотяна лихоманка", "Трикутник", "Котбус" та інших. Що сусідом 201-ої охоронної дивізії і заповзятливим партнером у бойових діях проти партизанів і селян Білорусі була горезвісно відома в часи війни "бригада Дірлівангера", сформована із кримінальних злочинців, професійних садистів та убивць. Кілька чот "українського" формування в складі 15-го поліцейського полку брали участь у каральній акції, описаній в документальній повісті Володимира Яворівського "Вічні Кортеліси", в результаті якої звіри з людськими іменами стерли з лиця землі разом з жителями волинські села Борки, Заболоття, Борисівка і Кортеліси.
Той же Побігущій-"Рен" згадує, що перед Різдвом 1943-го р. "легіон розв'язали". Причини цього досі не з'ясовані. Чудово служили, отримували "залізні хрести", були найкращими в каральних військах СС фон-дем Баха-Зелевскі і раптом..., "розв'язали"! Побігущій згадує і про те, що обергруппенфюрер СС фон Бах заявив йому особисто, що "всі легіонери" (так Побігущій та інші автори називають поліцаїв-карателів) "поїдуть малими групами додому і там мусять зареєструватися в поліції у Львові".[8]
"Демобілізація" відбулася, але при дуже таємничих обставинах. Проте у Львові частину українських офіцерів та підофіцерів, в тому числі і Побігущого, гітлерівці тримали "в арешті", але "зміна політичних умов врятувала нас...". Йдеться тут, зрозуміло, про те, що в час формування 14-ої гренадерської дивіїСС "Галіцієн" їх покликали молодшими офіцерами тепер уже есесівського формування, де Побігущій -"Рен" спочатку був командиром полку, а затим батальйону в чині штурмбанфюрера (майора) СС. Так, нарешті, вимріяні офіцерські кадри з абверівсько-поліційних перетворились в есесівські. "Яка ж користь від ДУН?" - питав Степан Бандера в одній із своїх статей і тут же відповідав: "Особливе, що вони принесли з собою - це пізнання організації, стратегії і тактики партизанської боротьби, стасованої большевиками в другій світовій війні, та німецьких методів поборювання партизанських відділів. Це знання було дуже корисне в творенні УПА..." [9]
Як бачимо, Бандеру цікавив досвід боротьби гітлерівців проти радянських партизанів. А ще треба додати, що очолив УПА, став її "головнокомандуючим" нещодавній капітан Абверу та шуцманшафт формування Р. Шухевич, який в УПА негайно став генерал-хорунжим.
Отже, не досвіду "охорони мостів" навчились колишні нахтігалівці і роландівці, а боротьбі проти партизанів та мирних жителів Бiлорусі на німецьких методах" фон-дем Баха-Зелевскі та Дірлівангера.
 
Примітки

[1] Бандера С. Перспективи української революції. С 303.
[2] Див.: Мюллер - Гиллебранд. Сухопутная армия Германии. 1933 - 1945. М., 1976. Т З С 393
[3] Див.: Bucheit Gert. Der deutsche Gehemdienst Geschichte der militarischen Abwehr. - Munchen, 1966. S. 362.
[4] Мадер Юлиус. Империализм: шпионаж в Европе вчера и сегодня. - М., 1984. C. 24.
[5] Побiгущий Євген - "Рен". Мозаїка моїх споминів. Мюнхен - Лондон, 1985. Т. 2. С. 234.
[6] Korman Alexsander. Z krwawych dni Lwowa 1941 roku. London. 1991.
[7] Побігущий Євген -. "Рен". Мозаїка моїх споминів. Т. 2. С. 235.
[8] Побігущий Євген -"Рен". Дружини українських націоналістів в 1941 - 1942 роках. С. 40.
[9] Бандера С. Перспективи української революції. С. 3 - 5, 306.
 
 
ПРО "АКТ 30 ЧЕРВНЯ 1941-го"

Суть "Акту 30 червня 1941-го''
Розглянемо "Акт 30 червня 1941-го року" очима його авторів і сучасників.
В Центральному державному архіві вищих органів державної влади (ЦДАВО) України є група документів, які безпосередньо стосуються цієї події. Серед них є і чорнові варіанти, де тексти правлені рукою самого Ярослава Cтецька, головного творця акції й керівника "уряду", створеного ним же. Експерти довели, що ці правки документів, а також рукопис під назвою "Мій життєпис" безсумнівно належать Я. Стецькові.
Як потрапили вони сюди? Архівісти не можуть відповісти на це питання, бо в документах не значиться їх надходження. Тим більше, що в архіві вже нема людей, які б пам'ятали про їх безпосереднє прибуття. Однак, можна сказати з впевненістю, що ці документи - фрагменти архіву гестапо в окупаваному гітлерівцями Львові, який не встигли вивезти чи знищити при втечі з міста, і який потрапив до рук радянських військ, а потім - до спеціальних органів.
Серед цих документів є такий, що його потрібно привести повністю. Текст його правлено і підписано рукою Стецька, який, як видно, призначався для публікації в пресі як інформація про подію. Подібний текст був опублікований на початку липня 1941 р. в окупаційних газетках, зокрема в Дрогобичі і Жовкві.
Документ іменується: "Звіт із Національніх зборів українців, які відбулися дня 30 червня 1941р." Наведемо його без жодних скорочень і правок.
"Дня 30 червня відбулися о год. 8-ій вечором у салях матірного Товариства "Просвіта" у Львові великі збори українців ("західних областей України" - закреслено - В.М.), на яких проголосили святочно відновлення Української державности й скликання першого Краевого Правління (Виправлено з великої букви - В.М.) на чолі з Ярославом Стецьком, Заступником Провідника (Виправлено з великої букви - В.М.) Організації Українських Націоналістів.
Збори пройшли серед небувалого одушевлення.
Збори відчинив урочисто ("урочисто" дописано - В. М.) промовою Заступник провідника ОУН Ярослав Стецько і передав привіт від Провідника ОУН Степана Бандери, візвав віддати честь борцям поляглим за волю України і відчитав святочний акт проголошення Української Державності.
Всі присутні бурею оплесків і сльозами радости вітали стоячи цю велику історичну хвилину та відспівали потім Національний Гімн.
Опісля о. Др. Гриньох, довголітній душпастир українського студентства, а тепер душпастир Українського Національного Легіону (виправлено з великої літери і затим закреслено слова "Степана Бандери" - В.М.) виступив у сірім вояцькім мундирі й передав привіт від Команданта (виправлено з великої літери -В. М.) легіону, сотника Романа Шухевича і всіх українських вояків, котрі присягали віддати Україні свою кров і своє життя.
 
Наступно говорив делегат Краевого Проводу Українських Націоналістів, підкреслюючи жертвенну боротьбу цілої великої підпільної армії ОУН, яка положила безконечні жертви та бореться дальше - проте вже ситуація дозволяє, стає до безпосереднього державного будівництва.
Опісля відчитано перший декрет провідника ОУН Степана Бандери про покликання Краевого Правління Західних Областей України з головою Ярославом Стецьком на чолі - до часу створення (Дописано рукою Стецька: "З волі Українського Народу". - В.М.) Центральних областей у Києві.
Наступно о. Мітрат Сліпий привітав Збори в імені Митрополита Андрея Шептицького, що Митрополит витає цілим серцем і цілою душею цей великий історичний почин відновлення Української Державности та взиває всіх вірних і ввесь народ стати негайно до праці для цього великого діла.
Усі промови пройшли серед бурі оплесків і проявів найбільшого ентузіязму.
Збори вислали як вислів почувань Українського Громадянства - привіт провідникові ОУН Степанові Бандері.
Привіт Творцеві й Вождеві Великої Німеччини АДОЛЬФОВІ ГІТЛЄРОВІ (Виделіено великими літерами - В.М.).
Привіт Славній Німецькій, непобідній Армії,
Привіт Митрополитові Андрєєві, й
Привіт усім героям за волю України.
Заступник провідника ОУН та всі присутні вітали зокрема дуже горячо й щиро присутніх на зборах високих старшин німецької армії. (Цей абзац закреслено. - В.М.). Представник німецької армії, бувший полковник (Закреслено "полковник" і дописано "старшина"- В.М.) УГА, Прфоесор Кох привітав також присутніх на зборах і візвав до праці та якнайтіснішої співпраці з німецьою армією (Далі викреслено слова: "великого вождя німецького народу АДОЛЬФА ГIТЛЄРА". - В.М). Збори закінчено відспіванням національного гимну (Дописано: "і "Не пора.. ." - В.М.).
Далі рукою Стецька дописано: "Провірив. З Українських Національних Зборів".[1] І підпис Стецька. Отже, збори закінчилися співом "Не пора, не пора..." та криками "Слава Україні!" і "Хайль!". "Це засвідчувало наші справжні почування", - писала про це зборище газета "Самостійна Україна" від 10 липня 1941 р. Правда, "Хайль!" звучало частіше, хоч в залі було тільки три німці.
Отож, на цих зборах були пристуні аж 60 (за свідченням одних авторів) чи близько 100 (за свідченням інших) чоловік. Проте чимало істориків в діаспорі і сьогодні в Галичині називають їх "великими", "народними", "національними" зборами. Так їх називав і сам Стецько в книзі спогадів "30 червня 1941" (Торонто - Нью-Йорк - Лондон, 1967).
 
Однак, для контрасту (плюрализм так плюрализм!) наведемо враження від побаченного і почутого на цих зборах доктора богослов'я, отця Гавриіла Костельника:
"Зігнано було людей, мабуть, більше сотні - української інтеллігенції. Кажу "зігнано" тому, що це був перший день вступу німців до Львова. У місті лунали постріли, здалека чувся гуркіт гармат. Люди побоювалися виходити на вулицю, а ті, що виходили, не відривались далеко від дому. Серед присутніх чимало було греко-католицьких священиків, зібраних зусиллями бандерівського капелана отця Івана Гриньоха. Представником митрополита був коадютор Йосиф Сліпий, який поводив себе тут чи не як протектор тих, хто скликав цю нараду. Виявилось, що це непроста нарада. Оголошено було, - бігме, сором про це говорили тепер, - що всі ми пристуні являємо собою "народні збори", які мають проголосити утвердження української держави і затвердити "уряд", сформований за вказівками Степана Бандери якимось Ярославом Стецьком. "Народними зборами" цю нараду вирішено було назвати не просто для авторитетності її, а для того, щоб протиставити це збіговисько тим Народним Зборам, що були скликані у Львові в жовтні 1939 р., на яких було проголошено встановлення радянської влади в західній Україні. Тут були присутні і представники німецької влади в Західній Україні. Тут були присутні і представники німецької військової влади. Слово взяв голова "уряду" Ярослав Стецько - миршавенький чоловічок, який, не вміючи себе тримати на людях, тремтячим голосом зачитав акт проголошення "державної соборної самостійноїУкраїни" і проголосив, так би мовити, декларативну заяву "уряду". З того, що оголошував і говорив цей миршавий чоловічок, який іменував себе головою "уряду", запам'ятались дві особливості: це -неперевершена хвалебність німецькому фюреру і його непереможному воїнству, і погрози, страшні погрози всім, хто виявляє непокору "урядові" "української держави", який, говорив Стецько, "буде діяти в єдності з Великонімеччиною фюрера". "Політику ми будемо робити без сантиментів, - намагаючись взяти застрашливий тон, цілком серйозно провістив миршавий чоловічок. Ми винищемо всіх, без винятку, хто ставатиме нам на перешкоді. Керівниками всіх галузей життя будуть українці і тільки українці, а не вороги-чужинці - москалі, поляки, євреї. Наша влада буде політичною і воєнною диктатурою ОУН, диктатурою, для ворогів страшною і навблаганною..." Згадуючи про це, дивуєшся, як ми, душпастирі греко-католицької церкви, могли піддатись тій силі сатанинської ненависті до радянських людей, до всіх інакомислячих, що її проголосили на тому збіговиську діти наші, діти, що були виховані і виплекані нами..."
 
Що проголосили бандерівці 30 червня 1941-го року у Львові

Спочатку пошлемося на самого затійника акції - Ярослава Стецька -"Карбовича". В промові на "великих", "народних", "національних" зборах він, виявляється, сказав таке: "...Німеччину, яка веде війну проти Росії, уважатимемо нашим союзником, якщо вона визнає наше право на державну незалежність, з істотними ознаками суверенности. Тому творення національно-визвольної армії - закон хвилини! Без армії немає держави!
Німецьку армію трактуємо як гостей на нашій землі і ми є готові на тісну співпрацю з Німеччиною проти Росії, на базі рівноправності і визнання нашоїдержавности..." [2]
Важко повірити, що бандерівці вголос трактували німецьку армію "як гостей", та й ще "на базі рівноправності". Це вже Стецько-"Карбович" написав пізніше. Текст промови, з якою виступав Стецько на "великих зборах" 30 червня 1941 року у Львові, досі невідомий, його неподають ні Стецько, ні інші націоналістичні автори. Його, звичайно, приховують. Однак, ми можемо повірити отцю Гавриїлу Костельнику щодо тих стецькових погроз, з якими він звернувся до противників бандерівців у своїй промові. Нижче ми подамо кілька документів, зміст яких відзеркалює настрої бандерівців того драматичного періоду.
Що ж до самого "рішення №1" - "Акту проголошення (відновлення) Української Держави",то тут йшлося про те, що ОУН "волею українського нараду" (все це, звичайно, несусвітня брехня, ніхто не питав думки народу, тим більше бандерівці! - В.М.) проголошує (відновлює) українську державність. Справа в тому, що Бандера та його спільники досить серйозно вагались "проголошувати" чи "відновлювати" Українську державу. В документі, який зберігається у Києві в ЦДАВО України та іменується як "Акт проголошення Української Держави", слово "проголошення" закреслено і тут же дописано слово "відновлення" рукою самого ж Я. Стецька, бо підпис і правка в тексті цілком ідентичні. Так "проголошували" чи "відновлювали" українську державність бандерівці 30 червня 1941 року у Львові?
На це питання відповісти досить важко, бо цей "великий державний акт", виявляється і представляється так, як хочеться тому чи іншому інтерпретатору. Відомий політолог Іван Кедрин (Рудницький) в статті "Чому я згадав про "Акт 30 червня"?" пише про три різні тексти цього документу, що, на його думку, применшує вартість "акту" "з огляду новітньої історії України". [3] Це надзвичайно важливо не тільки "з огляду новітньої історії України", але й елементарних міжнародних правових норм.
А головне, численні націоналістичні автори, майже всі без винятку, виключать із документу пункт "3". Виключає його і сам Я. Стецько в своїх "спогадах", і К. Паньківський в книзі "Від держави до комітету", а тим більше виключають його нинішні шанувальники й інтерпретатори "Акту" - надто вже копрометує він його творців та нинішніх апологетів, викриває їх політичну позицію й етику, а, головне, суть справи. Однак поборники українського інтегрального націоналізму не в силах все це приховати.
 
Ось він, пункт 3 "Акту 30 червня 1941-го":
"Відновлена (в інших варіцтах - "новопостаюча" - В.М.) Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Великонімеччиною, що під проводом Адольфа Гiтлєра творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національно-Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі." [4] (Виділено мною - В. М.).
О, як бояться розголосу цього пукту і як його приховують минулі і нинішні інтегральні націоналісти в Галичині! Але чи питали вони тоді український народ його народну, національну думку? Не питали, звичайно. Чи хотів український народ "тісної співпраці і співдії" з фашистською Німеччиною, щоб "під проводом Адольфа Гiтлєра" визволитися "з-під московської окупації"? Не хотів, зрозуміло. Та й чи можливо звільнитися від одного тирана (Сталіна) за допомогою іншого тирана (Гітлера)?
Якраз з точки зору вище поставлених питань цікава бандерівська "Декляряція Правління Української Держави", видана Я. Стецьком та його помічниками відразу ж після здійснення так званого "Акту 30 червня". Наведемо "декляряцію" повністю:
"ДЕКЛЯРЯЦІЯ ПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Волею українського народу відновлено й проголошено Українську Незалежну Державу у звільненому, внаслідок побіди німецької збройної сили, місті Львові.
Українська Держава має свою тисячолітню традицію. Останньою історичною формою Незалежної Української Державности була Українська Держава в 1917-1920 рр., визнана урядами Австрії, Німеччини й інших осередніх держав, які заключили з Українською Державою союз у мировому договорі в Бересті.
Формально існувала Українська Держава - і досі у формі Союзної Української Республіки. Однак фактично вона не була незалежна й не мала в собі українського змісту та не відповідала волі й бажанням українського народу.
Сьогодні український народ відбудовує на руїнах московської тюрми народів свою справжню незалежну державність, пов'язуючи до давньої, тисячолітньої традиції, а зокрема до міждержавного акту, доконаного в Бересті в 1918 році.
Акт відновлення Укранської Державности, проголошений дня 30 червня 1941 року у Львові на Зборах Українського громадянства походить з волі цілого українського народу.
Безпосереднім виразником цього акту й усіх наших змагань була і є Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери. Вона проводила під час польської й московсько-большевицької окупації революційну боротьбу на визволення українського народу, відбудування Української Державности на основах правдивої незалежности і суверенности і протиставленні до нереальної фікції Радян-Союзної Державности.
 
Боротьбу цю проводить український народ під проводом ОУН і її провідника Степана Бандери дальше там, де ще сьогодні стоїть ворожа совітська влада і її війська. У тій боротьбі складала і складає ОУН безконечні гетакомби жертв.
Там, знову, де вже українська територія звільнена у висліді воєнних ділань Славної німецької Армії від ворожої окупації, - Організація Українських Націоналістів приступила негайно до перебудови цілого життя, опертого досі на фікції радянської державности, що була тільки формою поневолення - на основах правдивої свободи і державної суверенности України.
Довершення цього великого історичного діла і висловом бажань і довголітної боротьби цілого українського народу, в якій він положив безконечну кількість кровавих жертв. Нова Українська Держава, базуючись на повній суверенности своєї влади, стає добровільною в рамці нового ладу Європи, який творить вожд німецької Армії й німецького народу Адольф Гітлер.
Ми мали змогу доконати акту відновлення нашої державности саме завдяки побідам Славної Німецької Армії, яка під проводом свого великого вождя вийшла на боротьбу за цей новий лад.
Виходячи з цієї основи, пов'язуючи дальше до міждержавного акту з 1918 р., до почувань найглибшої приязні, які має український загал у відношенні до Німецької Армії та світоглядових і ідеологічних заложень Українського Революційного націоналізму, Нова Українська Держава і її Влада - стають у процес будівництва нового ладу в Європі і цілому світі, за який розпочали боротьбу найбільші провідні мужі і народи нашої доби, та заявляє про свою волю і готовність взяти в цій боротьбі якнайбільшу активну участь.
Ми боремося і кровавимося від самого початку у боротьбі проти марксистсько-московської потвори, бо доля судила нам бути висуненими на перший фронт на сході Європи. І тому з найбільшою радістю привітали ми факт виступу до цієї боротьби також інших народів і держав, які прийшли нам у цей спосіб з найбільшою поміччю.
Отже, будемо з ними дальше йти й дальше боротися. Нашим першим змаганням буде тепер утворити якнайскорше українську Збройну Силу, щоби Вона відтяжила німецьку армію й пішла негайно в бій за новий і остаточний розвал московської тюрми народів.
Рівночасно будемо старатися сконцентрувати найбільші зусилля в тому напрямі, щоб звільнені терени якнайскоріше зорганізувати, привернути спокій, лад і порядок, усунути наслідки воєнних ділань, а зокрема урухомити й піднести якнайвище господарське життя. В той спосіб створимо здорові й сильні підвалини нашої Державної Незалежности й будемо рівночасно в стані дати незалежну економічну допомогу Німецької Армії. Слава Україні! Героям слава!"[ 5] (Тут і вище виділено мною - В.М.). Коментарі зайві.
 
Що відбувалося після проголошення "Акту"

Ейфорія з "Актом 30 червня 1941-го" тривала лише кілька днів. Першого липня 1941 р., на наступний день після проголошення "акту", в місті з'явилися оголошення і летючки. Функціонери ОУН-бандерівців спішно роз'їхалися в населені пункти Галичини шукати підтримки і схвалення у народу. Проведені ними "вітальні збори" з "урочистими" арками в окремих селах і містечках, на яких, звичайно, віддавлась перевага вихвалянню "побідоносної німецької армії та її фюрера", безапеляційно оголошувались "народним плебістом". Однак, окупаційна преса, яка почала видаватися тими ж націоналістами з дозволу та на догоду німецьких окупаційних властей, категорично замовчувала "Акт 30 червня". Навіть газети, які підпорядковувалися безпосередньо ОУН-бандерівцям, повідомляли про "великі", "народні" і "національні" збори у Львові досить стриманно, або промовчували. Зате на шпальтах газет на всі лади вітались і вихвалялись гітлерівці.
Тон в усій цій буфонаді, а затим мовчанню, задало послання митрополита Андрея Шептицького від 1 липня 1941 р., спочатку опубліковане в "Українських щоденних вістях", а затим передруковане в усіх окупаційних газетках. Тут митрополит поштиво вітав "Акт 30 червня" та вихваляв акцію гітлерівської окупації. Наведемо це послання повністю:
"З Волі Всемогучогр і Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного почалася Нова Епоха в житті Державної Соборної Самостійної України.
Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили і проголосили ту історичну Подію.
Повідомляючи Тебе, Український Народе, про таке вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячності для Всевишнього, вірності для Його церкви і послуху для Влади.
Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло, розпочате в ім'я Боже і з Божою благодаттю, буде доведено до успішного кінця.
Жертви, яких конечно потреба для осягнення нашої ціли, полягатимуть передусім на послушньому віддаванні справделивим Божим законам, спротивним розказам Влади.
Український Нарід мусить історичній хвилі показати, що має досить почуття авторитету, солідарності і життєвої сили, щоб заслужити на таке положення серед народів Європи, в якім би міг розвинути усі Богом собі дані сили.
Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов'язків докажіть, що Ви дозрілі до Державного Життя.
Побідоносну Німецьку Армію вітаємо як освободительку від ворога. Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Краевого Правління Західних Областей України Пана Ярослава Стецька.
Від уряду ним покликаного до життя очікуємо мудрого справедливого проводу та заряджень, які узглядняли б потреби і добро всіх замешкуючих Наш Край громадян, без огляду на це, до якого віросповідання, народності і суспільної верстви належать. Бог нехай дасть усім нашим Провідникам святу Мудрість з Неба.
Дано у Львові при Арх.Храмі Св.Юра І. VII. 1941 (-) + Андрей".
 
Це вихваляння війни, "розпочатої в ім'я Боже" (подумайте, який цинізм!) отримало продовження (правда, вже без згадування "Акту 30 червня") в "пастирському слові", виданому митрополитом Шептицьким 5 липня 1941 р.: "З Волі Всемогучого і Всемилостивого Бога починається нова епоха нашої Батьківщини. Побідоносну німецьку армію, що зайняла вже майже цілий край, витаємо з радістю і вдячністю за освобождения від ворога... Щоби Всевишньому подякувати за все, що дав і упросити подібних ласк на майбутнє, кожний душпастир відправить у найближчу неділю по отриманні цього заклику благодарственну Богослужбу та по пісні "Тебе Бога хвалим..." внесе многолітствія побіднонісній німецький Армії та Українському народові..."
Таким чином, напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз глава греко-католицької церкви назвав "справою в ім'я Боже"! Розвиваючи думку митрополита в його "пастирських посланнях", душпастирі цілком категорично твердили, що "Гітлер - Божий вождь, і війна - то є війна Божа. Тут не б'ється чоловік, а Бог в чоловіці, рука Божа йде вперед і побиває ворога".
Незважаючи на все це "тріумфальне" шумовиння, все ж і клерикальні кола, й окупаційна націоналістична преса, і націоналістичні функціонери на місцях говорили і писали про "Акт 30 червня" досить стриманно і неврівноважено. Що ж сталося?
Справа в тому, що гітлерівцям бандерівські затії аж ніяк не сподобалися і розцінювались однозначно як підступне самовправство, вияв крайнього екстремізму і непослуху, непростиме хуліганство кишенькових політиканів. Такого гітлерівці не дозволяли нікому і не прощали нікому. Непослух бандерівців добряче розсердив нацистів, які аж ніяк не бажали мати якихось (хоч і примітивних) політичних конкурентів у своєму тріумфальному "поході на Схід".
Тому вже 1 липня 1941 р. голову "уряду" Ярослава Стецька було попереджено негайно згорнути і "розв'язати" цю затію. "Уряд" бандерівців, по суті, проіснував неповний тиждень, якщо тільки можна його діяльність назвати "урядуванням". Як писав у своїх спогадах Я. Стецько," 5 липня 1941р. відбулася нарада в головній квартирі Гітлера в справі нашого уряду і державності у приявності Кайтля, Ріббентропа, Гіммлера, Канаріса. На нараді після декількох хвилин Гітлер вирішив, незважаючи на пересторогу Канаріса, що "українські націоналісти -це фанатичні борці і ідеї української державності не можна легковажити", а, звертаючись до Гіммлера: "Parteigenosse Himmler, machen Sie Ordnung mit dieser Bande!" ("Партайгеноссе Гіммлер, наведіть порядок з цією бандою!").[ 6]
Стецько далі зауважував, що про цю команду Гітлера довідався його "міністр закордонних справ", тобто В. Стахів, від міністеріяльного радника, який, мовляв, протоколював розмову на цій нараді. Але такі "зауваги" пана "прем'єра" є, звичайно, сумнівними. По крайній мірі, досі не існує документальних свідчень про зміст такої розмови в штаб-квартрирі Гітлера.
 
Того ж 5 липня 1941 р. був заарештований у Кракові Степан Бандера. За словами Я. Стецька, на нього було "накладено почесний арештеренгафт". Даремно Стецько 3 і 4 липня посилав вірнопіддані листи - привітання Адольфу Гітлеру, Герману Герінгу, Іоахіму Ріббентропу, Беніто Муссоліні, навіть фюреру іспанських фашистів Франціско Франко та поглавнику хорватських усташів Анте Павелічу з визнанням щирої вірності ідеям фашизму та з надією отримати підтримку бандерівській затії. 7 липня довелося також писати на ім'я І. Ріббентропа, міністра закордонних справ імперської Німеччини, "виправдальну заяву". Але нічого не допомогло. Гітлерівці вимагали негайно припинити самоініціативу "націоналістичного ентузіазму" й відмовитися від вчиненої акції.
Дев'ятого липня о 4-ій годині дня "прем'єра" Стецька заарештувало гестапо. Йому відверто сказали, що все це діється "за дорученням Райхсрегірунгу" (тобто імперського уряду) та що він має негайно прибути в Берлін. Стецька було відвезено в будинок львівського гестапо. "На вечерю гестапо принесло... какао з хлібом", - зазначив поверженйй "прем'єр".[7] Далі шлях Стецька лежав у Краків, "столицю" генерал-губернаторства, а затим у Берлін, до полковника Абверу Е. Штольце. П'ятнадцятого липня його разом з Бандерою було звільнено "з забороною опускати Берлін та з обов'язком голоситися на поліцію", -уточнював Я. Отецько. Тут, як бачимо, все сталося без афектів і стресів.
Після розгону "уряду" Я. Стецькові,С. Бандері та іншим функціонерам ОУН часто доводилося виправдовуватися, каятися, писати різні пояснення - "ерклерунги", "комунікати", "меморандуми" чи просто вірнопідданчі заяви.
Так, в "Комунікаті", датованому 4 серпня 1941 р., бандерівці запевняли гітлерівців:
"...Українське Державне Правління закликає весь український нарід вести дальше непохитно безоглядну боротьбу, всякими засобами, завжди і всюди, проти Москви й большевизму. Українське Державне Правління взиває водночас Український Нарід допомагати всюди Німецькій Армії розбивати Москву й большевизм". [8]
Ще в першому "меморандумі", складеному С. Бандерою, О. Гасиним, І. Габрусевичем та В. Стахівим і датованим 23-м червня 1941 р., бандерівці досить завзято запевняли німецькі власті, що вже створилось немало підстав для багатосторонніх політичних порозумінь між українськими войовничими націоналістами і гітлерівською Німеччиною для "великої співпраці". "Меморандум" всіляко доводив, що "новий порядок в Європі аж ніяк неможливо будувати без України" (тобто українських націоналістів - бандерівців). Тут же автори відверто натякали, що ще в 1938 р. Виникли в Європі дві держави-сателіти гітлерівської Німеччини - Словаччина фашистів Тісо-Глінки і Хорватія усташів Анте Павеліча, та що, порівнюючи з цим, "українська проблема є набагато важливішою... "[9]
Однак найвищої завзятості досягли бандерівців в "меморандумі", посланому в Берлін 14 серпня 1941 р. Цей документ досить розгорнуто представляє засади співпраці українських націоналістів з гітлерівською Німеччиною у трьох вимірах - в минулому, сучасному і майбутньому. Подамо основні позиції документу.
Визначення минулих умов співпраці подано в підрозділі "Дотеперішня співпраця ОУН з Німеччиною". Тут, закрема, вказується:
"Українська військова організація (УВО), а згодом її наступниця -Організація українських націоналістів (ОУН) під проводом німецького райху, спрямована проти Польщі та Москви. Ці організації сподівалися, що німецький райх сприятиме постанню незалежної соборної української держави. Зовнішньо-політична концепція ОУН грунтувалася на союзі України з Німеччиною...
ОУН була свідома того факту, що в спільній боротьбі України та Німеччини за нові порядки в Східній Європі Україні доведеться платити великою ціною крови. Як відомо, українські повстанці, оргнанізовані ОУН на Західній Україні, також спричинилися до швидкого наступального маршу німецького війська. .."[ 10] (Мається на увазі участь оунівців у нападах на відступаючі радянські підрозділи в перші дні війни -В.М.).
Далі автори "меморандуму" переконують гітлерівців у тому, що в Східній Європі в протистоянні проти Росії необхідна незалежна Українська держава: "Україна стане посередником між Німеччиною, як провідною силою перебудови (тобто створення "нового уряду" в гітлерівському варіанті - В.М.) та іншими народами дотеперішньої московської імперії..."
 
В підрозділі "Основи українсько-німецької дружби" вказано:
"Не тільки довгорічна українсько-німецька співпраця є доказом дружньої до Німеччини настанови ОУН... Українська держава мусить підтримувати тісні взаємини з Німеччиною, щоб забезпечити свої західні кородони і водночас бути в постійній готовності до боротьби з Москвою.
... ОУН зацікавлена співпрацею з Німеччиною не з опортуністичних міркувань, а з огляду на конечність такої співпраці для добра України... ОУН сподівається, що в рамках німецької політичної системи можуть здійснювати свої ідеали спонтанно і вільно..." (Виділено мною - В. М.). В підрозділі "ОУН за дальшу співпрацю з Німеччиною" бандерівці, незважаючи на "ліквідацію і приборкання створеного у Львові українського державного уряду", запевняють гітлерівців у тому, що "обстоюють дальшу тісну співпрацю з Німеччиною".
"Для ОУН співпрця з Німеччиною не була справою порожніх слів; співпрацю здійснено протягом років великими і тяжкими жертвами. ОУН сама повела боротьбу за державну незалежність України на шлях співпраці з Німеччиною; за це вона сама несе повну відповідальність перед українською історією. ОУН і надалі намагатиметься працювати на відбудову Української держави шляхом співпраці з Німеччиною...
...ОУН не має намір спричинятися до того, щоб місце керівного революційного й державотворчого чинника, яке вона нині має в українському політичному житті, опинилося в руках антинімецьких сил... ... ОУН захищає свою концепцію визволення України та відновлення Української держави у співпраці з Німеччиною, у відвертій та щирій співпраці, котра повинна гартуватися не тільки в часи миру, але й у час війни..." [11]
І на завершення в "меморандумі" вже вкотре повторено: "Німеччина повинна бути зацікавлена в тому, щоб співпрацювати з ідейними, динамічними українськими силами, котрі спричинилися до цієї співпраці з ідейних, політичних і патріотичних причин". [12]
Цілком зрозуміло, що цей "меморандум" абсолютно ясно визначає політичну позицію ОУН-бандерівців у час війни.
Ярославу Стецькові як безпосередньому творцеві "Акту 30 червня" і створеного ним "уряду" доводилося виправдовуватися перед гітлерівцями найбільше. Він часто писав у Берлін різні так звані "ерклерунги". Це були, звичайно, не "заяви", а "пояснення", хоч на німецькій мові слово "ерклерунг" означає і те, і друге.В одному із них, де зверху розмашистими літерами було написано '"Jaroslaw Stecjko", він писав: "Я заявляю відкрито і щиро, що я завжди розглядав і розглядаю німецький райх як друга України". [13]
Особливо цікавий з такого ж погляду документ "Мій життєпис". Це не просто автобіографія, яка звичайно додавалася до службових документів, а цілий біографічний трактат, сповідь і виправдання за "Акт 30 червня" перед гітлерівцями. В архівній справі їх аж два: німецькою та українською мовами. Там і тут проведена правка рукою самого Стецька. В документі особливо вражає те, що хоч автор і пише, що "студіював право і фільозофію у Львові, а короткий час у Кракові", а затим в ОУН був "ідеольогічно-політичним ляйтером (керівником)" і "політляйтером і редактором", текст виглядає примітиівно-убого. Здається, що цей "життєпис" писала малограмотна людина з примітивним літературним знанням.
Спочатку Стецько подає коротко свої біографічні дані - від гімназійних років до часу написання даного "життєпису". Автобіограф старається виділити моменти свого "революційного" буття з наміром сподобатися читачам-гітлерівцям. Наприклад: "...Пересидів понад два місяці у тюрмі у зв'язку з атентатом на совітського консуля у Львові..." [14] Тут, звичайно, мається на увазі вбивство не консула СРСР у Львові, а секретаря радянського консульства А. Майлова в жовтні 1933р.".
 


Источник: http://www.anti-orange-ua.com.ru/content/view/1641/72/
Категория: Преступления ОУН-УПА | Добавил: Spacer (03.11.2008) | Автор: В.Масловский
Просмотров: 826 | Теги: Бандера, Абвер, Шухевич, Стецько, ОУН-УПА, Побигущий, Акт 30 июня, Гриньох | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]