Нет фашизму и НАТО
в Украине!

Окремі львів'яне і надалі не розчаровиватимуть нікого у своїй моральній схибленності й деградації, та відкриють у Львові виставку до 65-ї річниці створення дивізії СС "Галичина", яка у роки війни "відмітилася" і на Закарпатті
Відкриття виставки заплановане 1 травня о 15.00. Про це повідомила прес-служба Львівської міської ради!!!


Виставка присвячена 65-ій річниці створення 14-ої ГРЕНАДЕРСЬКОЇ ДИВІЗІЇ ЗБРОЇ СС «ГАЛИЧИНА» (УКРАЇНСЬКА № 1) "Української Національної Армії" (14. Waffen-Grenadier-Division der SS (Ukrainische Nr.1)). Серед експонатів виставки - фотоматеріали з приватних колекцій, архівних матеріалів, двох одностроїв дивізії "Галичина".

Виставка працюватиме щодня, крім понеділка, з 11.00 до 18.00. Вхід вільний.

 

ИСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ

У березні 1943 р. керуючий генеральною округою «Галичина» бригадефюрер СС Отто Вехтер, який дуже прихильно ставився до українців, налагодив співробітництво з Центральним Комітетом Володимира Кубійовича (Українські Представники) і попросив дозвіл на формування поліційного полку «Галичина». Г.Гіммлер підтримав ініціативу Вехтера і запропонував у подальшому розгорнути полк у дивізію. Створену у Львові для цієї мети Військову Управу очолив галицький німець Альфред Бізанц, колишній полковник УГА, людина, досить відома у Західній Україні. Але реально повноваження Управи були мінімальні, навіть ті поради, котрі вона давала німцям, залишалися тими без уваги.

У переговорах с д-ром Отто Вехтером представники української сторони наполягали на виконанні таких вимог:

Дивізія повинна бути українською у складі німецької армії (а не німецькою, складеною з українців), що повинно знайти відображення у назві, зовнішніх відзнаках і у командному складі;

Дивізія має формуватися у складі Вермахту, оскільки частини «Waffen-SS» не мали духовної опіки над військовослужбовцями, а це мало велике значення для українських вояків;

Моторизація дивізії до такого ступеню, щоби вона мала всі види зброї, включаючи танки;

Дивізія в цілому та її окремі частини не можуть використовуватися проти власного народу.

Лише невелика частина цих вимог була виконана. За рішенням Гіммлера дивізія не мала права носити назву «українська», щоб не пропагандувати ідею незалежності України, вона повинна зватися «галицькою» і складатися із мешканців тієї країни, яка раніше належала Австрії, тобто із «австрійських галичан», а не з українців. Сучасний державний герб України — «тризуб» — був тільки на прапорі дивізії, а основною відзнакою дивізії став «галицький лев». Всі командні пости від батальйону і вище тимчасово передавалася до рук німців.

Командиром дивізії було призначено бригадефюрера СС Вальтера Шиммана, якого змінив 20 листопада 1943 р. бригадефюрер СС Фріц Фрайтаг, колишній офіцер таємної поліції, пізніше командував полком у єдиній дивізії поліції на фронті (4. Ss-Polizei-Panzergrenadier Division). Фрайтаг був дуже честолюбною людиною, підозріло ставився до своїх коллег і за своїм характером взагалі мало підходив для керування дивізією. Дивізія увійшла до складу «Waffen-SS» разом з іншими національними формуваннями, але для неї було зроблено виняток і «Галичина», єдина з усіх різнонаціональних дивізій СС, отримала опіку католицьких, а потім і православних священиків. Сформована дивізія була як напівмеханізована, але не «Panzergrenadierdivision». Обіцянка використовувати українців тільки на східному фронті також не була повністю виконана. Українська сторона погодилася на всі ці обмеження, вважаючи їх тимчасовими і такими, що будуть зняті після того, як дивізія покаже себе у боях.

Набір добровольців проводився у травні-червні тільки серед українців, що проживали на території нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Пізніше в дивізію вступали представники інших регіонів, наприклад, т.зв. Волинський легіон, і навіть полонені червоноармійці.

На 18 червня 1943 р. записалося 84 тис. добровольців, 52 тис. з яких пройшли медкомісію, але у дивізію було зараховано тільки 13 тисяч. Після комісування захворілих та отримавших «бронь», чисельність майбутньої дивізії становила 11,5 тис. чоловік, і у листопаді 1943 р. додатково було призвано ще 6 тис., так що в учбові табори відправили 17 200 чол. Після наближення фронту бажаючих записатися до дивізії стало набагато більше, тому що молоді залишалося або бути мобілізованим до Червоної Армії, або «йти до лісу». Тому із добровольців сформували ще пять поліційних батальйонів.

 

17 червня 1943 р. колишні офіцери та підофіцери першими відправилися на перепідготовку: піхотинці — в Лешани, артилеристи — в Бенешов у Чехії, піхотні артилеристи — в Бреслау-Лісса в Сілезії. 18 червня транспорт відправився також у Брно і на польський військовий полігон «Гайделягер» біля Дембиці, куди через два тижні доставили вже обмундированих рекрутів із Брно. За статутом до складу дивізія повинна була складатися із 480 офіцерів, 2587 підофіцерів і 11 622 стрільців, разом — 14 689 чоловік. На 20 вересня реально дивізія складалася з 261 офіцера, 673 підофіцерів і 11 967 стрільців, разом — 12 901 чоловік. Після закінчення рекрутської перепідготовки і прийняття присяги в Гайделягері найбільш здібних рядових відправили до підстаршинських шкіл. Була відчутна нестача українських командних кадрів, тому дивізійний штаб добився дозволу вислати в офіцерські школи кілька сот молодих кандидатів, що не мали бойового досвіду, необхідного в таких випадках. У травні 1944 р. відібрані поїхали на курси до Чехії. Всі, хто пройшов перепідготовку, отримали відповідні звання, що не завжди відповідали тим, які вони мали в інших арміях. Найвище звання майора отримали: командир дивізіону важкої артилерії артполку Микола Палієнко і Євген Побігущий — командир 29-го піхотного полку.

Бойові дії на східному фронті, бій під Бродами

На початку лютого 1944 р. в Гайделягері була сформована бойова группа, яка трьома ешелонами виїхала до України і включилася в бойові дії у північно-західній частині Галичини і Холмщини, а через місяць повернулася до дивізії, яка на той час вже була переведена до Нойгаммеру для завершальної частини формування. У травні 1944 р. дивізію відвідав Г.Гіммлер, який тоді вперше назвав добровольців не галичанами, а українцями. Гіммлер залишився дуже задоволеним бойовою підготовкою дивізії, і у промові закликав «кріпити у боях дружбу українського та німецького персоналу дивізії». Військовий статут, за яким дивізія формувалася як «піхотна кінно-упряжна» (тип 44 з деякими модифікаціями) мав дату «4 січня 1941 р.», змінену пізніше на «15 червня 1943 р.» До червня 1944 р. дивізія носила назву "SS-Freiwillelligen Division «Galizien» ("СС — добровільна дивізія «Галичина»), на початку травня вона отримала номер «14» і назву «14. SS- Freiwilligen Grenadier-Division (galizische Nr. 1)» — («14 СС добровільна гренадерська дивізія (галицька N1)», а 27 червня її присвоєна назва «14.Waffen- Grenadier- Division der SS (galizische Nr.1)» — «14-а гренадерська дивізія СС (галицька N1)».

 

28 червня 1944 р. за наказом командуючого групою «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя дивізія була введена до складу 13-го корпусу 4-ї танкової армії, яка тримала оборону 160-км відтинку фронту біля м. Броди. Дивізія «Галичина» зайняла другу (запасну) лінію оборони фронту довжиною 36 км.

 

13 липня радянське командування силами 1-го Українського фронту почало Львівсько-Сандомирську операцію, метою якої було оточення німецьких військ у Галичині, взяття Львова, і вихід на лінію Вісла-Сян. У результаті наступу військ маршала Конєва 13-й корпус попав у оточення, а «Галичина» кинута на різні відтинки для ліквідації небезпечного становища. Після жорстоких боїв під Бродами 22 липня 13-й корпус припинив існування, а залишки «Галичини» (біля 1000 чоловік) на чолі з генералом Фрайтагом прорвалися із оточення і почали пробиватися у Закарпаття.

У с. Середнє зібралося біля 1500 бійців (разом із технічною сотнею та запасним куренем, які не попали в оточення) і після короткого відпочинку група повернулася до Нойгамеру. Там до неї приєдналося ще 1500 чоловік, вцілілих під Бродами, і учбово-запасний полк у кількості 8000 чоловік і 5 поліційних батальйонів.